Влада і політики. Політичні новини Львова, України та світу

Архів - August, 2010

Про візит президента до Німеччини

Tuesday, August 31st, 2010

Візит президента України Віктора Януковича до Німеччини є нічим іншим як туристичною поїздкою.

Про це в коментарі заявив директор соціологічної служби “Український барометр” Віктор Небоженко.

“Непідписано жодних серйозних документів, а ми ж знаємо, що Янукович, коли хоче, тоді вміє. Це свідчить про вторинність для глави держави відносин з Німеччиною. Наприклад, він летів у Харків по одній справі, а підписав там зовсім інші домовленості. Тому після шалених харківських домовленостей всі слова про дружбу між німецькими та українськими народами, про демократію є вторинним. Таким чином, дивлячись на динаміку українсько-російських відносин, інші виглядають нецікавими для Києва”, – зазначив Небоженко.

В той же час, експерт не виключає, що відсутність домовленостей є результатом низької якості роботи МЗС: “Це пов’язано з різким падінням якості роботи нашого МЗС, якому нічого не заважало зробити серйозну роботу. Але такі візити не можна робити прохідними”.

Політолог також не чекає найближчим часом серйозних проривів у відносинах України та ЄС.

“Це малоймовірно. Мабуть, українська дипломатія не має сил після Харкова”, – зазначив він.

“Ми не бачимо фактів, підписаних договорів, пропозицій щодо економічного співробітництва. Фактично цей візит на межі туристичної поїздки… Це було знайомство двох російськомовних людей і, як виявилося, Янукович набагато краще володіє російською(Президент України Віктор Янукович та канцлер Німеччини Ангела Меркель під час зустрічі розмовляли російською мовою – додав Віктор Небоженко.

Нагадаємо, що 30 серпня президент України Віктор Янукович здійснив візит до Німеччини. Під час візиту глава держави, зокрема запропонував взяти участь у модернізації вітчизняної газотранспортної системи.

Біографія Костенка Юрія Івановича

Tuesday, August 31st, 2010

Голова Української Народної Партії. Народний депутат України скликань 1990, 1994, 1998, 2002 та 2007 років. Міністр екології та ядерної безпеки 1992-98 рр. Член постійної делегації Верховної Ради України у ПАРЄ та член групи Європейської Народної Партії в ПАРЄ (1998-2005 рр.). Член Світової академії наук і мистецтв. Кандидат технічних наук. Майстер спорту з альпінізму.

Народився 12 червня 1951 р. в с. Нова Ободівка Ободівського (зараз Тростянецького) р-ну Вінницької області. Закінчив Запорізький машинобудівельний інститут (1973). Старший інженер, аспірант, науковий співробітник лабораторії нових технологічних процесів Інституту електрозварювання ім. Є.Патона АН УРСР (1973-90). Захистив кандидатську дисертацію на тему “Плазмова обробка металів” (1985). Автор понад 30 наукових статей та винаходів. Учасник рятувальних робіт у Вірменії (1988). Заступник голови депутатської слідчої комісії з питань розслідування причин аварії на ЧАЕС (1990-91). Член комісії ВР з розслідування дій посадових осіб під час ГКЧП (1991). Керівник депутатської групи щодо підготовки Договору СТАРТ-1 (ядерне роззброєння) до ратифікації (1992-94). Очолював українську делегацію на переговорах з Росією щодо ядерного роззброєння (1992; через жорстку позицію був усунутий від керівництва делегацією).

На посаді міністра охорони довкілля та ядерної безпеки України ініціював та здійснив екологічну реформу в Україні (1992-98). Уперше створив сучасні системи ядерної та техногенної безпеки України (1992-98). Ініціював та провів переговорний процес з G-7 щодо надання Україні безоплатної допомоги на суму понад $1 млрд. для вирішення Чорнобильських проблем (1995-98). Член Ради національної безпеки та оборони (1994-98). Заступник голови Комітету ВР з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (1998-2002).

Один із засновників Народного Руху України (за перебудову) (1989). Голова Київської крайової організації НРУ (1992). Заступник голови НРУ (1998). Голова фракції НРУ (02-12.1999). Кандидат у Президенти України (1999). Голова РУХу (Українського Народного Руху) та фракції УНР (12.1999-2002). У січні 2003 р., на з’їзді партії, на якому було прийнято рішення про нову назву партії, обраний головою Української Народної Партії. Перший заступник голови парламентської фракції “Наша Україна” (2002-05). Голова фракції УНП у Верховній Раді IV скликання (з 03.2005). Народний депутат України VI скликання за списком виборчого блоку НУ-НС (№ 16).

Одружений. Володіє англійською мовою.

Захоплюється альпінізмом, скелелазанням, спелеотуризмом, парапланеризмом.

Біографія Бродського Михайла Юрійовича

Tuesday, August 31st, 2010

Бродський Михайло Юрійович

Народився 5 квітня 1959 року у м. Києві.

Освіта вища, у 1996 р. закінчив Інститут ринкових відносин та підприємництва Міжнародного центру “Ринок”, за спеціальністю менеджмент виробничої сфери – менеджмент персоналу.

Лауреат української загальнонаціональної премії “Людина Року” в номінації “Бізнесмен року” (1996 р., 1997 р.)

У 1978-1979 рр. – технік відділу тресту “Київгіпротранс”.

у 1979-1986 рр. – технік, інженер Київського монтажно-налагоджувального управління.

у 1986-1989 рр. – старший інженер, начальник госпрозрахункової дільниці тресту “Київпобутрембуд”.

у 1989-1991 рр. – виконуючий обов’язки заступника начальника управління виробничо-технічної комплектації виробничо-житлового ремонтного об’єднання Київського міськвиконкому.

у 1991-1994 рр. – директор малого державного підприємства “Томпо”.

у 1994-1997 рр. – президент виробничо-комерційного концерну “Денді”.

у 1994-1998 рр. – депутат Печерської районної Ради народних депутатів м. Києва.

у 1996-1999 рр. – віце-президент Федерації баскетболу України.

у 1997-1999 рр. – президент “Гільдії підприємців міста Києва.

З 03.1998 р. – народний депутат України

З 07.1998 р. по 02.2000 р. – член Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

з 02.2000 р. по т.ч. – голова Комітету Верховної Ради з питань промислової політики і підприємництва.

З 13.09.2000 р. – співголова Політичної партії “ЯБЛУКО”, Перший заступник голови Політичної партії “ЯБЛУКО”.

Чи залишуться на Донеччині україномовні школи?

Monday, August 30th, 2010

В школах Донецької області скорочується кількість класів з українською мовою навчання.

Про це заявила донецька правозахисниця Марія Олійник.

За її словами представники влади називають це загальною оптимізацією

“Представники влади скорочення кількості україномовних класів називають “загальною оптимізацією системи освіти”, – йдеться у повідомленні.

“Так як школи заповнені лише частково, управління освіти вирішило скоротити штат вчителів на 25%. Чомусь під скорочення потрапляють саме україномовні вчителі”, – зазначається у публікації.

Зокрема, учні одинадцятого класу школи N1 міста Вугледар Донецької області за тиждень до початку навчання дізнались, що їхній україномовний клас ліквідовують.

“Міський відділ освіти вирішив перевести старшокласників україномовного ліцею у школу національних меншин з російською мовою навчання, мотивуючи це необхідністю зекономити бюджет”, – наголошується у повідомленні.

Між тим за інформацією “Радіо Свобода”, більшість батьків написали заяви про переведення учнів до іншої школи, зокрема, “через погрози директора школи знизити дітям оцінки”.

“Вчителі і директор конфліктної школи від коментарів відмовляються, бо, за їхніми словами, бояться керівництва. Але, як кажуть батьки, педагоги схиляються до збереження україномовного класу”, – йдеться у повідомленні.

“На початку літа керівник Донецького облуправління освіти Володимир Соловйов запевняв батьків, що клас ніхто закривати не буде. Втім, це зробили зі вказівки начальника міського відділу освіти Вугледара Володимира Войцеховського“, – зазначається у публікації.

Раніше, міністр освіти Дмитро Табачник наказав відкрити в україномовних школах російськомовні класи.

Біографія Супрун Людмили Павлівни

Monday, August 30th, 2010

Народилася 7 січня 1965 року в м. Запоріжжя. Громадянка України.

В 1982 році закінчила середню школу №1 м. Запоріжжя із золотою медаллю. Після школи вступила до Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка на юридичний факультет, який закінчила з відзнакою. Юрист-правознавець.

Трудову діяльність розпочала юрисконсультом підприємства, одночасно вступивши до аспірантури Інституту держави і права ім. В. Корецького Академії наук України, відділ міжнародного права та порівняльного аналізу. З 1989 року працювала молодшим науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту сільськогосподарської радіології. З 1992 по 1993 роки працювала провідним науковим співробітником відділу міжнародного права Інституту держави і права ім. В. Корецького. У 1993 році обрана на посаду президента Асоціації ділового співробітництва «Інтерагро». У 1997 році визнана «Діловою жінкою України 1997 року». У березні 1998 року обрана народним депутатом України за виборчим округом №100 (Кіровоградська область). У Верховній Раді України обіймала посаду голови підкомітету з питань доходів державного бюджету Комітету з питань бюджету, була членом фракції Народно-демократичної партії та її уповноваженим представником. У 2002 році вдруге обрана народним депутатом України за багатомандатним загально­державним округом (виборчий блок політичних партій «За Єдину Україну!»). Обіймала посаду першого заступника голови Комітету з питань бюджету, а з вересня 2005 року — виконуюча обов’язки голови Комітету з питань бюджету.

Нагороджена грамотами Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, орденами Української православної церкви та українського козацтва «За відродження меценатства» II ступеня, «Лідер народної довіри 2002 року», має почесне звання «Заслужений економіст України» (2006). .

Голова правління Українського фонду миру, віце-спікер «Громадянського Парламенту жінок України» та президент Української федерації фігурного катання на ковзанах.

Голова Народно-демократичної партії.

Чоловік — Супрун Микола Олексійович. Доньки — Тетяна, 1986 р.н., Владислава, 2001 р.н.

Проживає у м. Києві.

Біографія Симоненка Петра Миколайовича

Monday, August 30th, 2010

Народився 1 серпня 1952 року в Донецьку

Займана посада Лідер Комуністичної партії України; з 1994 року – народний депутат України

Перший секретар ЦК КПУ з 1994 року

Петро Симоненко народився в Донецьку 1 серпня 1952 року.

Батьки — уродженці Запорізької області. Батько довший час працював трактористом, мати — санітаркою в лікарні.

У 1974 році з відзнакою закінчив Донецький політехнічний інститут, за фахом гірничий інженер-електромеханік.Працювати почав конструктором у проектному інституті “Донвуглемаш” (1974 -1975 р.р.).

З 1975 року на комсомольській роботі – інструктор, завідувач відділом секретар Донецького міського, обласного комітету ЛКСМУ. Член Компартії України з 1978 року.

У 1982 році Симоненко був обраний секретарем ЦК ЛКСМ України, і впродовж шести років його життя нерозривно було зв’язане з комсомолом. Без відриву від роботи закінчив Київський інститут політології (1987 – 1991 р.р.).

Із січня 1988 року до серпня 1991 року на партійній роботі. Обирався секретарем Маріупольського міському Компартії України Донецької області, секретарем Донецького обласного Комітету Компартії України.

Після заборони Комуністичної партії два роки (1991 – 1993 р.р.) працював заступником директора корпорації “Укрвуглемаш”. У цей складний період історії Комуністичної партії, Петро Миколайович вів активну роботу зі згуртовування однодумців, підготовці до відродження і відновлення партії комуністів.

19 червня 1993 року в Донецьку відбувся з’їзд оновленої Компартії України, де Петро Миколайович Симоненко був обраний першим секретарем ЦК КПУ.

У березні 1994 року стає народним депутатом України від Червоноармійського виборчого округу №150. У парламенті очолює найвпливовішу фракцію, що послідовно з 1994 року відстоює інтереси трудового народу. До голосу фракції та до відкритих виступів її лідера, сьогодні прислухаються не тільки опоненти і політичні супротивники. Їх слухає вся країна, тому що лідер Комуністичної партії чесно і принципово висловлює позицію комуністів, ніколи не відступаючи від ідей соціалізму, від положень Програми партії.

За багато років активної політичної діяльності Симоненко став відомим державним і політичним діячем, як в Україні, так і її межами. Він член, постійної делегації Парламентської асамблеї Ради Європи, заступник голови Союзу Комуністичних партій (СКП-КПСС).

У 1998 році визнаний “Політиком року”.

У 1999 році брав участь у виборах Президента України від Комуністичної партії України. У першому турі одержав 5849077 (22.24%) голосів виборців і в другому турі – 10665420 (37, 8 %) голосів. У 2004 р. також кандидат на посаду Президента України. У 1-у турі одержав 1396135 голосів (4.97%), 4-е місце серед 24 претендентів.З 04.2006 року Народний депутат України 5 скликання від КПУ, №1 у списку.

Одружений, має двох синів та доньку.

Герман поділилася з прессою своїми думками щодо важливих тем сьогодення

Saturday, August 28th, 2010

Заступник глави адміністрації президента Ганна Герман заявила, що не відноситься до “націоналістичного лобі” в оточенні Віктора Януковича.

Про це вона сказала в інтерв’ю газеті “Сегодня”.

“На Заході України кажуть, що я проросійська – оскільки вважаю, що російськомовні громадяни повинні мати ті ж права в Україні, що й україномовні”, – зазначила Герман.

“Ви от говорите про “націоналістичне лобі”, тому що вважаю, що українську культуру треба підтримувати. Як я до цього відношуся? Я до цього не відношуся”, – заявила вона.

Відповідаючи на питання щодо рішень суду, якими у Степана Бандери та Романа Шухевича відібрали звання Героїв України, чиновниця сказала: “Кожен громадянин України повинен поважати рішення суду. Буде інше рішення – будемо поважати його”.

Крім того, вона назвала Харківські угоди про продовження базування Чорноморського флоту Росії в Криму в обмін на зниження ціни на газ “великим успіхом президента”.

“Не можна танцювати на примітивному патріотизмі: чому коли Андрухович пропонує Криму і Донецьку відокремитися від України – це сприймається в порядку речей, а коли президент досягає важливих угод – це вважається зрадою національних інтересів?”, – запитала Герман.

“Чим вам заважає флот? Треба виходити з інтересів самих людей. Подивіться соцопитування: більшість севастопольців не хочуть, щоб ЧФ РФ пішов”, – підкреслила вона.

“Інша справа, що робочі місця і гідна зарплата в Криму повинні бути незалежно від того, стоїть там російський флот, чи ні. І над цим треба працювати”, – вважає чиновник.

Також, відповідаючи на питання про свої стосунки з міністром освіти Дмитром Табачником, Герман сказала: “Те, що ми з Табачником часто полемізуємо, зовсім не означає, що ми не співпрацюємо”.

“Ми ведемо діалог, іноді сперечаємося, але це доброзичлива полеміка, і ми часто знаходимо спільний вихід із ситуації. Я ні з ким не ворогую в нашій команді. Те, що я, часом, висловлюю відмінні від інших погляди, пояснюється тим, що я із західного регіону, з іншого середовища”, – вважає вона.

Біографія Яценюка Арсенія Петровича

Saturday, August 28th, 2010

Арсеній Яценюк
Дата й місце народження: 22.05.1974, м. Чернівці.
Освіта: вища.
Закінчив Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича, юридичний факультет, “правознавство” (1996); Чернівецький торгово-економічний інститут Київського торгово-економічного університету, спеціальність “облік і аудит” (2001). У 2004 році захистив дисертацію та здобув науковий ступінь кандидата економічних наук.
12.1992 – 09.1997 – президент юридичної фірми “ЮРЕК-ЛТД”, м. Чернівці.
01.1998 – 12.1998 – консультант кредитного департаменту Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”, м. Київ.
12.1998 – 08.2001 – радник голови правління Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”, м. Київ.
08.2001 – 09.2001 – заступник голови правління Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”, м. Київ.
09.2001 – 11.2001 – в. о. міністра економіки Автономної Республіки Крим, м. Сімферополь.
11.2001 – 01.2003 – міністр економіки Автономної Республіки Крим, м. Сімферополь.
01.2003 – 02.2005 – Перший заступник голови Національного банку України, в. о. Голови НБУ.
09.03.2005 – 09.2005 – Перший заступник Голови Одеської облдержадміністрації.
27.09.2005 – 04.08.2006 – міністр економіки України.
20.09.2006 – 13.03.2007 – Перший заступник Глави Секретаріату Президента України – представник Президента України в Кабінеті Міністрів України, уповноважений Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України, член Ради НБУ.
21.03.2007 – 4.12.2007 – міністр закордонних справ України, член РНБОУ.
04.12.2007 – 12.11.2008 – Голова Верховної Ради України.
12.11.2008 – народний депутат Верховної Ради України VI скликання (дата набуття депутатських повноважень: 23 листопада 2007 р.), член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я.
Володіє англійською мовою.
Дружина: Терезія Вікторівна.
Діти: Христина, Софія

Біографія Тимошенко Юлії Володимирівни

Saturday, August 28th, 2010

Юлія Володимирівна Тимошенко народилася 27 листопада 1960 року в Дніпропетровську.

Закінчивши школу, у 1979 році вступила на економічний факультет Дніпропетровського держуніверситету за спеціальністю “економіст-кібернетик”.

Під час навчання, у 1979 році, вийшла заміж за Олександра Тимошенка, а у 1980 році народила доньку Євгенію.

1984 року Юлія Тимошенко закінчила університет з дипломом з відзнакою, після чого почала працювати інженером-економістом на Дніпропетровському машинобудівному заводі ім. Леніна.

З 1989 по 1991 рік Юлія Тимошенко – комерційний директор Дніпропетровського молодіжного центру “Термінал”.

З 1991 року – генеральний директор корпорації “Український бензин” (КУБ). Власний капітал і банківські кредити КУБ Юлія Тимошенко направляє на закупівлю паливно-мастильних матеріалів. Саме такого напрямку бізнесу в ті часи найбільше потребувало суспільство: йшов 1991 рік – рік розвалу величезної державної та економічної структури, інфляції і майже миттєвої смерті українського сільського господарства.

У 1995 році Юлія Тимошенко стає президентом компанії “Єдині енергетичні системи України” (ЄЕСУ).

Наприкінці 1996 року Юлія Тимошенко балотується до Верховної Ради України у мажоритарному Бобринецькому виборчому окрузі N229 Кіровоградської області, виборці якого віддають за її кандидатуру 92,3% голосів.

З 1998 року Юлія Тимошенко – голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету. За час роботи на цій посаді вона розробляє проекти Бюджетного і Податкового кодексів, нову систему пенсійного і медичного забезпечення, механізм погашення заборгованостей з пенсій та заробітних плат. Під керівництвом Юлії Володимирівни бюджетний Комітет ВР розробляє програму “100 тижнів до гідного життя”.

У 1998 році Юлія Тимошенко повторно стає народним депутатом і знову очолює бюджетний Комітет парламенту. Вона – авторка удосконаленої системи міжбюджетних відносин і оптимізації державних соціальних програм, під її керівництвом розроблено проекти Податкового і Соціального кодексів, а також Пенсійної реформи.

У 1999 році Юлія Тимошенко очолює партію “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”.

Того ж року Юлія Володимирівна захищає дисертацію на тему “Державне врегулювання податкової системи” і стає кандидатом економічних наук. На цьому наукова діяльність не закінчується: Юлією Тимошенко написано більше 50 наукових робіт.

30 грудня 1999 року Юлія Тимошенко обіймає посаду Віце-прем’єр-міністра України з питань паливно-енергетичного комплексу. У цей період Юлія Володимирівна розробляє “Енергетичну концепцію України” та антикорупційну програму “Чиста енергія”, метою яких є ліквідація корупції та засилля кримінальних сил у паливно-енергетичному комплексі України.

19 січня 2001 року Віце-прем’єр Юлія Тимошенко йде у відставку.

13 лютого 2001 року за звинуваченням Генеральної прокуратури Юлію Тимошенко заарештовано, що громадськістю було розцінено як розправу над демократичним рухом країни. У березні Печерський районний суд міста Києва визнає безпідставність висунутих обвинувачень і санкцію на арешт скасовує.

9 лютого 2001 року Юлія Тимошенко стає ініціатором створення Форуму національного порятунку (ФНП) – громадського об’єднання, яке ставило на меті усунення від влади злочинного режиму Леоніда Кучми.

У листопаді 2001-го учасники об’єднання приймають рішення перейменувати ФНП у Блок Юлії Тимошенко, і на чолі цієї політичної сили у березні 2002 року Юлія Тимошенко йде на парламентські вибори. За результатами виборів БЮТ отримує у Верховній Раді більше 20 місць.

У вересні 2002 року Юлія Тимошенко разом з опозиційними лідерами очолює всеукраїнську акцію протесту “Україна без Кучми”, яка стала серйозним актом протистояння української опозиції і потужною акцією народного спротиву, під час якої пройшли масові вуличні протести проти тодішньої влади.

У 2004 році Блок Юлії Тимошенко та блок Віктора Ющенка “Наша Україна” оголошують про створення коаліції “Сила народу” для підтримки кандидатури Ющенка на виборах Президента.

У листопаді 2004-го Юлія Тимошенко стає одним з лідерів “помаранчевої революції”, яка забезпечила перемогу Віктору Ющенку на президентських виборах.

4 лютого 2005 року Верховна Рада 373 голосами призначає Юлію Володимирівну головою першого “помаранчевого” уряду України.

У липні 2005 року авторитетний американський журнал “Forbes”, складаючи рейтинг 100 найвпливовіших жінок світу, називає українського Прем’єра Юлію Тимошенко третьою за впливовістю жінкою світу.

У вересні 2005 року у результаті штучно створеної політичної кризи з боку оточення голови держави команда Юлії Тимошенко йде з влади.

У березні 2006 року на парламентських виборах Блок Юлії Тимошенко здобуває перемогу у половині регіонів України та у Києві, набравши найбільшу серед демократичних сил кількість голосів та отримавши 129 депутатських мандатів з 450.

У вересні 2007 року на дострокових виборах Верховної Ради БЮТ покращує свій результат: він отримує 156 мандатів – на 27 більше, ніж у 2006 році.

Наприкінці листопаду 2007 року фракції БЮТ і НУНС створюють у парламенті демократичну коаліцію, яка висуває кандидатуру нового Прем’єр-міністра України. З 18 грудня 2007 року Юлія Тимошенко очолює український уряд.

Рейтинги президента істотно падають у провідних регіонах України

Thursday, August 26th, 2010

Політичні експерти прогнозують падіння рейтингів Партії регіонів та її сателітів. Про це вони повідомили на прес-конференції у Києві.

За словами директора компанії стратегічного консалтингу ”Berta Communications” Тараса Березовця, регіонали, усвідомлюючи, що програють на виборах у столиці взялися за ліквідацію районних рад. «Вони діють за принципом «нет человека (районів) – нет проблемы», – зазначив експерт.

Т.Березовець також прогнозує падіння рейтингу партії «Сильна Україна» та її лідера Сергія Тігіпка. Причину цього експерт вбачає в резонансних рішеннях, за якими стоїть віце-прем’єр-міністр, повідомляє УНІАН.

«Зокрема, йдеться про просування Податкового кодексу, а також переговори з Міжнародним валютним фондом (МВФ), які закінчилися рішенням про збільшення пенсійного віку для жінок та збільшення ціни на газ. Усі ці події покажуть зниження динаміки росту рейтингу Сергія Тігіпка», – підкреслив Т.Березовець.

Політичний аналітик, медіа-технолог PR-групи «Polittech» Ярослав Макітра зазначив, що «керівництво Партії регіонів поставило завдання на виборах взяти одноосібно під контроль ради усіх рівнів в східних, південних і центральних областях (аж до Хмельницького), а на заході України взяти владу шляхом «сколочування» різноформатних коаліцій. Тобто йдеться про реалізацію проекту під умовною назвою: «Партія регіонів. Від Збруча до Донця».

«Намагаючись вирішити свої політичні проблеми, чинна влада почала руйнувати систему місцевого самоврядування. Слідом за ліквідацією райрад Києва такої ж долі можуть зазнати інші міста та регіони, де команда Януковича має низький рейтинг, зокрема Львів», – прогнозує аналітик.