Влада і політики. Політичні новини Львова, України та світу

Ющенко остаточно утвердився у своєму намірі змінити Конституцію.

Віктор Ющенко остаточно утвердився у своєму намірі змінити Конституцію. Єдино можливим шляхом прийняття нового Основного Закону він бачить референдум. Головний правовий документ держави буде відкориговано у бік посилення президентських повноважень. Найімовірніше, невдовзі по цьому глава держави виступить із ініціативою проведення дострокових парламентських виборів.

Такими висновками поділився з автором цих рядків один із учасників зустрічі, яка відбулася 22 січня на Банковій. Нагадаємо, що в День Соборності Віктор Андрійович екстрено скликав лідерів парламентських партій та блоків. Під час традиційно розлогого монологу він наполегливо порекомендував присутнім терміново включитися у процес формування Національної конституційної ради. Указ про створення цього органу гарант підписав ще 27 грудня минулого року. Глава держави самозвано поклав на НКР почесний обов’язок — підготовку нового варіанта Конституції. Керівником цієї структури (чиї повноваження більш ніж сумнівні, з правової точки зору) призначив самого себе. Себе ж уповноважив і затвердити персональний склад ради. (До НКР, на пропозицію автора ідеї, повинні ввійти представники політичних партій, делегати кримського парламенту, висуванці органів місцевого самоврядування, ставленики Національної академії наук і представники громадських правозахисних організацій.)

Декоративність такого органу очевидна кожному. Окрім її творця. Анітрохи не ніяковіючи, творець НКР заявив: «Конституція не повинна писатися під когось, а повинна пройти через такі процедури, що виглядали б прозорими, відкритими й викликали б довіру до нової Конституції». Коментувати цей пасаж не ризикну, бо у вашого покірного слуги і верховного слуги народу, очевидно, різні уявлення про прозорі процедури.

За хвилюваннями останнього політичного року якось призабулося, що приблизно за рік до того (2 грудня 2006-го) гарант із такою самою помпою і під акомпанемент таких самих пихатих фраз уже намагався створити аналогічну структуру. Правда, тоді його дітище називалося не радою, а комісією. І реакція на відповідний президентський указ із боку його політичних опонентів була значно бурхливіша. Мабуть, найбільш ущипливою вдалася оцінка Раїси Богатирьової, яка заявила, «що заклики до війни шляхом прийняття нової редакції Конституції або ж взагалі нової Конституції на всенародному референдумі — це демонстрація зневаги до самої Конституції, верховенства закону і права».

Щиро вірю, що Раїса Василівна (як послідовний і принциповий політик) не змінила своєї точки зору і найближчим часом викладе безпосередньому начальникові свої непохитні погляди на конституційний процес.

Але повернімося до наших органів. Тоді архіважливу президентську ініціативу опозиційні йому політичні сили дружно проігнорували. Тепер усе інакше. Попередню згоду на входження в НКР дали і КПУ, і ПР. Хоча останні досі сумніваються в доцільності такого кроку.

Те, що рада — всього-на-всього ширма, і комуністи, й регіонали чудово розуміють. У такому разі навіщо їм це?

Формальне пояснення таке. Янукович і Симоненко мають намір використовувати раду як:

— майданчик для обміну думками;

— трибуну для критики президентської ідеї;

— канал отримання інформації про процес.

Чого в цих міркуваннях більше — прагматичного розрахунку чи бажання виправдати власну невпевненість, не знаю. Але готовий повірити, що з допомогою своїх делегатів у НКР і «червоні», і «донці» розраховують вивуджувати більш-менш достовірні відомості про наміри Банкової. Зрозуміло, для них не є загадкою ані кінцева мета (посилення президентських повноважень), ані механізм реалізації (всенародний референдум). Однак про терміни, деталі та підводні течії антиющенківська фронда має дуже туманне уявлення.

Те, що реальна робота над новою редакцією Основного Закону в рамках діяльності ради насправді не вестиметься, всі знають наперед. Швидше за все, шановному зібранню буде запропоновано просто ухвалити текст, підготовлений президентськими лойерами. Що станеться, якщо опозиційній частині НКР така «прозора процедура» виявиться не до вподоби? У такому разі вища посадова особа демонстративно умиє руки й легалізує конституційні правки з допомогою референдуму.

Компартійці та регіонали на такий випадок планують винести на всенародне обговорення альтернативні проекти. В КПУ він давно готовий і передбачає ліквідацію інституту президентства. У ПР цілісних конституційних напрацювань, наскільки нам відомо, поки що немає. Теоретично там підтримують почин Симоненка з товаришами, але остаточної згоди поки не дають. Бо сумніваються, що контрпроект дозволять винести на суд народу. Є підозра, що (навіть якщо це станеться) населення не схвалить ліквідацію президентської влади. Нарешті, є бажання приміряти на себе масштабні президентські повноваження.

Одне слово, у стані противників Банкової панує тривожне очікування. Передбачається, що ситуація трохи проясниться найближчим часом. Дебютне засідання НКР заплановане на першу половину лютого. Тоді ж очікується послання глави держави до Верховної Ради, значна частина якого, гадають, буде присвячена темі конституційної реформи.

…в третій раз закинув він невід

У кожному разі, так стверджують наші джерела в секретаріаті президента. Відповідно до даних, отриманих тими самими каналами інформації, остаточну роботу над текстом має бути завершено до травня. Попередньою датою проведення референдуму називають 28 червня (тут і далі виділено автором. — Прим. «ДТ»). Абсолютно правильно, День Конституції. Чесно кажучи, таку новину ми сприйняли як кепський жарт. Втім, на Банковій завжди були в дефіциті дві речі — повага до Основного Закону і почуття гумору.

Існує ще фантастичніша гіпотеза. Кажуть, що в президентському секретаріаті не проти знову перетрясти депутатський корпус і десь на грудень планують чергові позачергові вибори. Підстави? Згідно з однією версією конституційних змін, законодавчі збори у країні будуть двопалатними. Згідно з іншою — парламент буде, як і раніше, «одноголовим», але всередині нього голів має поменшати рівно на сотню. Якому з варіантів віддасть перевагу Ющенко, поки що не зрозуміло нікому, включно, здається, із ним самим. Але в тому, що народ беззастережно підтримає президентські ініціативи (хоч як би вони були сформульовані), на Банковій ніхто не сумнівається. Воля народу священна, здійснюватися має неухильно й негайно. А нинішня Рада в жоден із двох форматів не вписується, доведеться привести її у повну відповідність до нових політичних смаків виборців. Сиріч переобрати.

Наскільки переконлива така підстава, судити не нам, а (в разі чого) Конституційному судові. Просто нагадаємо: недавні події довели, що така дрібниця, як дострокова парламентська кампанія, можлива без жодних правових підстав.

До речі, про правові підстави і Конституційний суд. Кажуть, на Банковій і йому відвели гідну роль у майбутній інтризі.

Пояснимо після стислого екскурсу в історію. У 2000 році Леонід Кучма намагався з допомогою плебісциту узаконити прийняття Конституції на всеукраїнському референдумі. Тоді КС визнав таку постановку питання неконституційною. Але у 2005-му (вже за президента Ющенка) та ж таки інстанція зі схожого приводу винесла трохи інакше рішення. У якому зазначалося: «Тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні… а також змінювати конституційний лад…»

Правознавці до хрипоти сперечалися, означає ця фраза дозвіл на прийняття Конституції референдумом чи ні. Зважаючи на все, нині у декого на Банковій виникло незнищенне бажання покласти дискусіям край. Відразу кілька насельників тамтешніх коридорів натякали, що найближчим часом Конституційний суд винесе історичне рішення. Суть його нібито має зводитися ось до чого: народ, і тільки він, наділений почесним правом і священним обов’язком приймати нову Конституцію на референдумі.

Ключовим у цьому пасажі є слово «нова». Процедура внесення змін до Конституції виписана в чинному Основному Законі і передбачає обов’язкову участь парламенту. А Віктор Андрійович в одностайне схвалення своїх планів депутатським корпусом не вірить. І правильно робить. А тому хоче обійтися без допомоги нардепів. Про що прямо заявив зовсім недавно. «Якщо йдеться про нову редакцію, то ви розумієте, що це не є компетенцією, відповідно до Конституції, парламенту України».

Віктор Андрійович натякає на те, що процедура ухвалення нового Основного Закону в чинній Конституції не прописана. Навіть якщо очікуване, свіже, рішення Конституційного суду не з’явиться, гаранта це навряд чи зупинить. У цьому разі буде взяте на озброєння рішення КС трирічної давнини, і право народу змінювати конституційний строк буде витлумачене саме як можливість приймати нову Конституцію на референдумі. Про це в різний час у різній формі казали Роман Зварич, Володимир Шаповал, Ігор Пукшин, Степан Гавриш і деякі інші особи, котрі входять у коло юридичних консультантів Віктора Андрійовича.

Особи, які в це коло не входять, у правомочності такої постановки сумніваються. Вони нагадують, що одним із основних принципів права є так звана безперервність Конституції. Нова редакція не може не бути продовженням старої. Таку думку підтримували, зокрема, Павло Євграфов, Віктор Мусіяка, Олександр Лавринович.

Людей, котрі сумніваються в здатності Віктора Андрійовича компетентно судити про конституційну компетенцію парламенту, завжди вистачало. Але днями цей клуб досить несподівано поповнив член «ближнього кола» Віктора Андрійовича. Арсенія Яценюка, здається, дещо поспішно охрестили «представником секретаріату президента в парламенті». Спочатку спікер, попри пряму команду з Банкової, відмовився без оцінки профільного комітету ставити на порядок денний сесії питання про скасування депутатської недоторканності. Потім обережно нагадав патронові про обов’язкову роль Верховної Ради в конституційному процесі.

Злостивці гадають, що після цього дещо впали шанси голови ВР відіграти ключову роль у ще одному проекті Банкової. Окремо взяті представники президентського секретаріату (який останнім часом перетворився на невичерпне джерело ексцентричних ідей) віднедавна занепокоїлися створенням нової політичної сили. Начебто її мали сформувати на базі поміркованої частини регіоналів і вірнопідданого крила «НУ—НС». Щось на кшталт зменшеної копії загальнонаціональної програми «Схід і Захід — разом!». Про існування цієї ідеї недавно в ефірі радіо «Свобода» оповів Тарас Стецьків.

Обкладинкою такого подарункового варіанта, за нашими відомостями, розраховували побачити саме Яценюка. Чи входив такий «кар’єрний зліт» у плани Арсенія Петровича, достеменно невідомо. Було б, напевно, справедливіше, коли б обличчям нової політичної листівки було щось середнє між Раїсою Богатирьовою та Вірою Ульянченко…

Розуму — дві палати

Втім, питання партійного будівництва для Банкової сьогодні не таке актуальне. Темою номер один для Віктора Андрійовича, за його власними словами, є «посилення конституційних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина». Як саме гарант збирається їх посилювати, за нашими даними, він сам поки що не вирішив.

На момент підписання історичного указу в його розпорядженні були дві версії конституційних змін, розроблені двома різними групами. Однією керував Володимир Шаповал, другою — Степан Гавриш. Те, що хрещеним батьком нового варіанта головного державного документа може виявитися або глава Центрвиборчкому, або заступник секретаря Радбезу, для будь-якої іншої країни, напевно, здавалося б дивним. Але в нашій бувало й не таке. Наскільки ми можемо судити, жоден із варіантів замовника цілком не влаштовує. Не виключено, що остаточний вибір частково залежатиме від думки неформального куратора процесу, заступника глави секретаріату Ігоря Пукшина. Саме з його подачі офіційний лідер країни віднедавна полюбив бікамералізм.

Чутливий до політичної кон’юнктури Гавриш моментально взяв цю ідею на озброєння. Смішно згадувати, що років п’ять тому премилий Степан Богданович самозабутньо боровся за парламентську республіку, котра передбачає обрання президента парламентом. Але тоді надворі були інші часи, а на Банковій — інші господарі. Нині видатний конституціоналіст вважає, що саме на правовій території всенародно обраного «має бути зосереджений центр ухвалення стратегічних рішень».

Аби виграти «забіг» у Шаповала, непризначений суддя Конституційного суду зробив чудове правове відкриття. Наприкінці минулого року він оповів, що ухвалення нової Конституції на референдумі не потребує ні схвалення парламенту, ні навіть легітимації президентським указом. У цьому разі, вважає чиновник РНБОУ, стара Конституція моментально втрачає силу (!), проект набуває статусу Основного Закону автоматично (!!) і ключовим документом стає протокол Центрвиборчкому» (!!!). Той факт, що таке дивовижне припущення поки ніхто не поділяє, дає нам підстави сумніватися в його спроможності.

Проект Гавриша, наскільки відомо, передбачає дві палати законодавчих зборів. 3/4 депутатів нижньої мають обиратися на пропорційній основі, що передбачає наявність відкритих списків. Ще 25% мають спробувати щастя в «мажоритарці».

Нижня палата зобов’язана опікуватися законотворчою діяльністю і частково здійснювати контроль за виконанням ухвалених нею рішень. Верхня палата — затверджувати ключові закони після попереднього схвалення їх нижньою палатою (природно, маючи право відкладеного вето).

Загальне число депутатів обох палат має бути порівнянним із чисельністю нинішньої Ради. Нижню палату запропоновано обирати на чотири роки. Верхню (яку сформують виключно мажоритарники) — на шість, причому кожні три роки передбачена ротація.

Що стосується повноважень президента, то про «центр ухвалення стратегічних рішень» ми вже згадували. Повірте на слово — центр вийшов дуже комфортним, Степан Богданович постарався.

Практично всі фахівці, ознайомлені з проектом Гавриша, відгукувалися про нього найвищою мірою критично. Чимало експертів, хоч скількись втаємничених у деталі процесу, схиляються до того, що у проекту Шаповала шансів позитивно більше. У те, що буде написаний принципово новий проект, із знавців не вірить ніхто. Так, Конституцію-96 прийняли за ніч, поправки-2004 схвалювали з голосу і правили на коліні. Про це кажуть усі, забуваючи, що тексти обох редакцій створювали, шліфували й уточнювали роками. І працювали над цим справжні профі. А найголовніше, і в першому і в другому разі був наявний процес пошуку компромісу. Безумовно, і канонічний Основний Закон, і особливо його пізня редакція не були досконалими зразками. Але вони відповідали співвідношенню сил ключових політичних гравців, були адекватними часу та ситуації.

Нова версія, котру фактично планують приймати в обхід усіх ключових гравців без урахування старого досвіду і без оглядки на обставини, просто не може не виявитися порочною. Як не може не бути порочним неприкрите бажання прикритися волею народу (джерела влади, суверена, богоносця et cetera). Це не мої слова, це — твердження самого Віктора Андрійовича. Котрий рівно п’ять років тому, у лютому 2003-го, виголосив: «Ми проти референдумів, зокрема референдумів прямої дії, коли, «звертаючись до народу», хтось збирається вносити прямі зміни до Конституції!» Але тоді надворі були інші часи, а на Банковій — інші господарі.

Другий проект: від свободи — вільний

Манія величі — страшна недуга. Особливо для політиків. Пересічний обиватель спроможний уявити себе хіба що Наполеоном, Папою Римським чи Клаудією Шиффер. А високопоставлений мегаломан вважає себе відразу цілим народом. Спостерігаючи «еволюцію» Віктора Андрійовича, можна припустити, що ми маємо справу саме із цим випадком.

Те, що проект, напрацьований групою Шаповала, розрахований «на людей, а не на політиків», стає зрозуміло вже з преамбули. У тексті чинного Основного Закону стислий вступ сформульовано такий чином: «Верховна Рада України від імені Українського народу… приймає цю Конституцію». У новій версії головного державного документа вступ має дещо інакший вигляд — «Український народ… приймає цю Конституцію». Автори від самого початку орієнтувалися на референдум. Вони відразу передбачали нового суб’єкта прийняття Конституції. Тобто народ, від імені якого нову редакцію й написано.

Можливо, я поставлю дурне запитання, але не поставити його не можу. А хіба народ уже уповноважував когось писати Конституцію від його імені? А якщо ні, то як бути з конституційною забороною узурпувати волю народу?

Розмови про те, що якась група фахівців працює над текстом нової Конституції, ходили давно. Завісу таємничості влітку минулого року трохи відкрив глава Інституту національної пам’яті Ігор Юхновський. На сторінках «ДТ» він розповів, що іще в червні Віктор Андрійович запропонував йому стати учасником процесу модернізації Основного Закону. Невдовзі, за словами Ігоря Рафаїловича, із президентського секретаріату йому переслали чорновий проект, підготовлений групою правознавців під керівництвом Володимира Шаповала.

Крім самого Володимира Миколайовича, у число допущених до хірургічного втручання у святая святих потрапили також Вадим Авер’янов, Микола Козюбра, Альберт Корнєєв і Ростислав Михеєнко. Компанія, загалом, дуже шанована. Двоє (Шаповал і Козюбра) — судді Конституцій­ного суду у відставці. Ще двоє (Авер’янов і Корнєєв) — претендували на членство КС, але в різний час і з різних причин до цього шанованого органу не потрапили.

Втім, і Вадим Борисович, і Альберт Васильович — люди в юридичних колах і без того відомі. Доктор юридичних наук професор Авер’янов завідує відділом проблем державного управління в Інституті держави і права імені Корецького. Відомо, що свого часу його наукові здобутки використовувалися під час розробки системи виконавчої влади Російської Федерації. Пан Корнєєв (якому через два тижні виповниться 71) пройшов тернистий шлях від помічника прокурора до секретаря Конституційної комісії в 1994—1996 роках. Був депутатом Верховної Ради I скликання, науковим консультантом з політико-правових питань президента Кучми та радником президента Ющенка. Має нагороди від обох.

Під визначення «наші видатні юристи» (саме так відгукнувся про розроблювачів нової редакції Конституції Ігор Юхновський) не підпадає тільки п’ятий фігурант, Ростислав Михеєнко. Наскільки нам відомо, нічого видатного в галузі права 36-річний випускник столичного юрфаку (який працює в секретаріаті президента й очолює службу забезпечення зв’язків із Конститу­ційним судом) наразі не створив. Торік йому, разом із Шаповалом, було довірено представляти інтереси Віктора Ющенка в КС, коли там розбирали президентський указ про дострокове припинення повноважень парламенту. Співробітник СП запам’ятався тим, що удостоївся персональної лекції голови КС. Пан Домбровський особисто пояснював майбутньому світилу юриспруденції, як саме слід формулювати запитання суддям Конституційного суду.

З деякими розроблювачами даного проекту маю честь бути знайомим особисто і, не приховую, маю до них неабияку повагу. А тому смиренно сподіваюся, що вони розвіють сумніви, які виникли в автора цих рядків.

Нам не відомо, які правки вноситимуться в початковий проект «групи Шаповала», текст якого «ДТ» має. Але навіть якщо його й буде піддано серйозній ревізії, документ дає певне уявлення про філософію змін, які передбачаються.

Звіряючи канонічний варіант Конституції та версію п’яти авторів, будь-хто відразу зверне увагу на дещо дивне. Скажімо, з першої статті першого розділу зникли два слова. І яких слова! Відповідно до чинного Основного Закону, Україна «є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». У проекті перші два визначення відсутні. Сподіваюся, що безпеці та цілісності країни це жодним чином не загрожує, але все одно прикро.

Далі — більше. У третій статті КУ головним обов’язком держави називалося утвердження прав і свобод людини. У третій статті проекту слово «свобод» відсутнє. Можливо, у такому вилученні криється якийсь потаємний смисл, але нам він не відомий. Іншим найважливішим обов’язком називалося збереження «генофонду Українського народу». Від цієї місії державу також вирішили звільнити. На якій, вибачте, підставі? Одне з двох — або з генофондом уже все гаразд, або на нього зовсім махнули рукою. Захист суверенітету та територіальної цілісності називався «справою всього Українського народу». Тепер не називається. Смиренно цікавлюся, чому?

Але і це не все. Спробна версія статті 21-ї передбачає: «Україна на підставі міжнародних договорів може передавати частину своїх суверенних прав європейським міждержавним об’єднанням». Це як? «Це — під НАТО, — здогадається освічений читач. — Ось і в преамбулу записали, що український народ усвідомлює себе частиною європейського співтовариства. Ми ж до НАТО вступаємо!». Упевнені? А якщо не вступимо? І хто сказав, що під європейським міждержавним об’єднанням обов’язково мають на увазі НАТО? І де в цій нормі сказано, що «передача суверенних прав» здійснюється після приєднання до якогось міждержавного об’єднання? Там ідеться тільки про міжнародні договори. Про які саме договори? Про які суверенні права? І про яку частину цих прав? Суверенітет — надто делікатна штука, щоб про нього говорити настільки загальними фразами. Чи я не правий. Панове юристи, заперечте мені.

Не менш дивно виглядає модернізоване формулювання статті 102 (у проекті їй відповідає 104). Чинна редакція наділяє президента статусом «гаранта суверенітету, територіальної цілісності, дотримання Конституції, прав і свобод людини і громадянина». У новій редакції даної норми немає жодного слова ні про права, ні про свободи, ні про людину, ні про громадянина. І хоча гарантом Конституції президент залишається, на серці якось тривожно. Самі поміркуйте, скільки глава держави казав про те, що в Основному Законі безліч зайвого, яке просто-таки кричить про те, щоб його прибрали. А виходить, що зайвими виявилися обов’язок держави пильнувати свободу та обов’язок президента ці свободи гарантувати. Дивно, їй-богу!

Особливо, якщо ми ще раз вчитаємося в текст президентського указу про створення Націо­нальної конституційної ради. Історичний документ починається словами «З метою зміцнення конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина…». Далі за текстом. Щось не клеїться. З метою зміцнення гарантій свобод пишеться проект, в якому нагадування про ці гарантії просто зникає. Воістину політичне правознавство — незбагненне ремесло.

Перейдімо від свобод до прав. Наскільки пам’ятаю, чинна Конституція не вітає обмеження вже наявних прав. Тож, як розумію, дана заборона має стосуватися й нової редакції Основного Закону. Вчитаймося. Восьма стаття КУ гарантує громадянам можливість звертання в суд для захисту своїх прав. Восьма стаття проекту, розробленого «групою Шаповала», гарантує захист прав, але не містить нагадування про суд. Чи можна це вважати обмеженням прав? Не впевнені? Я, до речі, теж. Проте відразу кілька юристів назвали це саме так.

Читаймо далі. Чинна Конституція гарантує військовим і членам їхніх сімей необхідний соціальний захист. «Проект п’яти» — ні. Обмеження прав? Цього разу ризикну відповісти ствердно. Не скасований Основний Закон забезпечує право громадянина на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої збиранням інформації про нього. Версія, яка є в нашому розпорядженні, — ні.

Державний статут передбачав можливість відмови від дійсної військової служби і заміну строкової на альтернативну в тому разі, якщо призовник із релігійних міркувань не може брати в руки зброю. Не знайшов я цього в чернетці майбутнього Основного Закону. Ми будуємо професіональне військо? Чудово. Але ж ми його ще не побудували. А окрему категорію громадян уже позбавляємо чинного права.

Як існуюча Конституція, так і її потенційна змінниця, гарантують рівність прав чоловіків і жінок. Однак чинний документ розшифровує це поняття, докладно описуючи, в яких саме сферах прекрасна стать не може бути дискримінована стосовно сильної. У робочій версії проекту така регламентація не передбачена — грамотний юрист легко обгрунтує це як звуження існуючих прав. Але ж і кваліфікація авторів проекту сумніву не викликає.

Часом виникала підозра в автентичності документа, що потрапив у розпорядження нашого тижневика. Однак сумлінність джерела очевидна. Враження політиків, які мали змогу ознайомитися з текстом шаповалівського проекту, збігалися з нашими. Зрештою, був короткий опис цього документа Ігорем Юхновським, і, звіряючи сказане ним із читаним нами, ми виявляли цілковиту ідентичність положень.

Тим дивніше було виявляти суттєві значеннєві відмінності документів. Причому в найнесподіваніших місцях. Приміром, дотепер земля, її надра, природні й інші ресурси називалися «об’єктами прав власності українського народу». Тепер їх пропонують іменувати «об’єктами права державної і комунальної власності». Відчуйте різницю.

Все для людини! І ми знаємо цю людину

Та головні відмінності — попереду. Незбагненному коригуванню піддавалася норма про характер використання Збройних сил. Дотепер заборонялося застосовувати армію для «усунення органів влади або перешкоджання їхній діяльності». У горезвісному проекті заборона знята. Втім, чи така ця правка незбагнена? Можливо, ключ — у недавніх подіях? Згадаймо жагуче бажання певного посадовця використати людей у формі як незнищенний аргумент у політичній суперечці. Згадаймо категоричну відмову іншого посадовця це робити, аргументовану посиланням на відповідну норму Конституції. Може, тому норму і прибрали?

Інша чудасія з тієї ж сфери. Дотепер Рада мала (і поки, слава Богу, ще має) виключне право «визначати функції Служби безпеки України». Що є розумною формою контролю за спецслужбами. У злощасному проекті я такого права не знайшов.

Із правами в народних обранців узагалі не склалося. Втім, даруйте, вони віднині будуть не народними, а просто депутатами. І буде їх (якщо проект стане плоттю Конституції) рівно на сотню менше. Зате корпус обіцяє помолодшати — віковий ценз знижено з 21 до 18 років. Знижено й термін повноважень законотворчого зібрання — каденція становитиме не п’ять років, а чотири, як і колись, до політреформи.

Трохи дивно виглядають терміни проведення чергових виборів. Обумовлено, що вони проводитимуться не пізніше ніж за 60 днів до завершення терміну повноважень ВР. До чого таке каламутне формулювання, не знаю.

Але знаю, що за такого підходу кампанія, швидше за все, й триватиме два місяці, що істотно знижує для непарламентських партій можливість потрапити в Раду.

Бентежить і ще одна норма. Визначено, що повноваження депутата встановлюються Конститу­цією та законами. Боюся помилитися, але, на мою думку, з деяких актів Конституційного суду випливає, що вичерпні повноваження президента та парламентарів має встановлювати Конс­титуція. Звужувати (або розширювати їх) із допомогою законів, як я пам’ятаю, забороняється.

До речі, той-таки КС свого часу заборонив достроково припиняти повноваження глави дер­жави й вищого законодавчого органу з допомогою всеукраїнського референдуму. Проте саме це чомусь пропонують розробники.

Узагалі, скориставшись усенародним волевиявленням, вони збираються вирішувати значну кількість державних проблем. Ініціатива, поза сумнівом, похвальна. Проте принесла б напевне більше користі, якби була спрямована на підготовку двох украй важливих законів — про референдум і про нормативно-правові, без ухвалення яких ні дізнатися про те, якою є воля народу, ні реалізувати її до пуття не вийде.

Але це подвижників не збентежило. Їхня пропозиція вирізняється розмахом — за наявності півтора мільйона небайдужих громадян можна змінити Кон-ституцію або скасувати закон (чи його частину). Сто тисяч ініціативних можуть спантеличити Раду проектом закону. Якщо пропозиція пройде, уявляєте, як буде кусати лікті Леонід Данилович? Йому таке й не снилося. А головне — яка прозора процедура!

Дивує й те, що оновлена редакція розділу фактично обмежує коло питань, дозволених для винесення на референдум. Тим часом логіка чинної Конституції передбачає якраз протилежне. Вона містить перелік лише заборонених тем.

Референдум може достроково покласти край повноваженням Верховної Ради, що тягне за собою її розпуск. Нарешті це таке жадане для кожного президента слово з’явиться в тексті політичної Біблії. І тоді ніхто не сперечатиметься, повинні чи ні депутати забратися з миром після відповідного указу глави держави.

Тим більше що такий указ він має право видати в будь-який момент. У «профільній» статті 95 проекту не міститься жодної підстави для раптової смерті Ради. Є тільки невиразне посилання на абстрактні консультації з прем’єром, спікером і лідерами фракцій.

Хоча, я не зовсім маю рацію. Глава держави може розпустити ВР просто так, а може й з приводу. Дострокові вибори передбачено в разі, якщо Рада, голосуючи за прем’єра, не затвердить програми нового уряду. Додамо також, що майбутньому кабінету і його майбутньому главі дається аж 15 днів на розробку своєї програми.

Права президента розширено прямо пропорційно звуженню прав депутатського корпусу. Тепер парламент не призначає главу КМ і його склад, а лише «схвалює рішення щодо кандидатури прем’єр-міністра». Прем’єр і міністри (віце-прем’єрів пропонується ліквідувати як клас) призначаються на посаду указом президента. Він же призначає генпрокурора і главу СБУ (за згодою Ради) та знімає їх (без її згоди). Одноосібно призначає всіх суддів (у Ради такого права більше немає). «Ексклюзивно» пропонує кандидатури всього складу Конституційного суду.

Депутатам пропонують обрізати право звертатися із запитами до органів державної влади і до президента. Главу держави звільняють від обов’язку виступати перед Радою з посланнями. ВР буде позбавлена можливості висловлювати недовіру главі ГПУ. (За нею, до речі, у завуальованій формі зберегли загальний нагляд.)

Позбавлення депутатського мандата за порушення здійснюватиметься на підставі партійного рішення без права оскарження та захисту (принаймні у проекті таких гарантій немає). Недоторканність автори проекту зберегли, але масштаби її істотно урізали. Проте, як стверджують наші джерела, Віктор Андрійович наполягає на тому, щоб у депутатів її було ліквідовано.

Втім, у дечому парламентарям послаблення таки вийшло. Відтепер їм дозволено поєднувати депутатську діяльність із роботою в уряді. Станься-но таке при впровадженні парламентської моделі, можна було б оцінювати це як європеїзацію. А так, як на мене, — азіатчина чистої води.

Фраза про те, що Кабмін «є відповідальним перед Верховною Радою, підконтрольним Верховній Раді і президенту» — не більш ніж єзуїтство. Оскільки (з огляду на характер стосунків) Кабмін «є відповідальним перед президентом і йому ж є підконтрольним». І забудьте про слово «контрасигнація». Немає більше цієї проблеми, бо не буде такого поняття в новій Конституції.

Останній цвях у дошку самостійності КМ забила жорстка норма про право президента головувати на засіданнях Кабінету, якщо вони присвячені питанням зовнішньої політики, оборони або національної безпеки. Буде бажання, під таку вивіску можна підвести практично будь-які зібрання членів уряду.

Чи треба казати, що недоторканність глави держави збережено в колишньому обсязі. Процедура відмови його від влади залишилася настільки ж складною, а державну зраду запропоновано не вважати приводом для початку процедури імпічменту.

Перелік усіх новацій «проекту п’яти» забрав би забагато часу, місця та сил. Але, гадаю, вам для загального враження досить буде й цього. Де ви, критики парламентаризму? Кажете, ця модель себе не виправдала? От і Віктор Андрійович так само вважає, неодноразово заявляючи, що «референдум доведе безглуздість переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми». Не знаю, де наш (поки ще) гарант бачив в Україні парламентаризм. І не упевнений, що запропонована його юристами модель тягне на «створення збалансованої системи державної влади».
Такий «баланс» навіть Леонідові Даниловичу не снився.

С. РАХМАНІН Дзеркало тижня

You must be logged in to post a comment.