Влада і політики. Політичні новини Львова, України та світу

Обов’язковість виконання рішень суду.

Микола ОніщукДержавна виконавча служба: на шляху до реформ та ефективності.

У Конституції України закріплено принцип, що кожне судове рішення підлягає обов’язковому виконанню на всій території України. Однак досі не забезпечено дійових механізмів гарантування виконання судових рішень, система організації виконання яких і процесуально-ідеологічно, і організаційно деформована.

Обов’язковість виконання рішень суду як основна засада судочинства, гарантована Конституцією України, забезпечується Державною виконавчою службою. Крім завдань із виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), державні виконавці своєю діяльністю мають сприяти захистові прав і законних інтересів громадян.

Рішення суду чи іншого органу (посадової особи) має реалізовуватися у завершальній його стадії — виконанні, де, власне, й відновлюються порушені права та охоронювані законом інтереси.

Невиконання будь-якого рішення підриває авторитет органів законодавчої, виконавчої та судової влади, що ускладнює виконання ними повноважень, передбачених Конституцією та законами України.

Узагальнення інформації щодо реального стану виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання яких, відповідно до закону, покладено на державних виконавців, засвідчило необхідність поглибленого аналізу наявних проблем та визначення концептуальних напрямів реформування системи примусового виконання рішень, що мають бути реалізовані терміново.

Як уже зазначалося, украй низький рівень виконання рішень судів є наслідком застарілого підходу до процесу примусового виконання, спробою застосовувати традиційні механізми до сучасної моделі суспільних відносин. Чинний Закон України «Про Державну виконавчу службу» та Закон України «Про виконавче провадження» значною мірою вичерпали свій потенціал, який був закладений лише як перехідний на шляху до створення дійової європейської моделі системи примусового виконання судових рішень. Робота семи тисяч виконавців протягом майже десяти років не могла забезпечити гарантування результатів правосуддя, адже за наявного законодавчого підходу інакших результатів марно було б очікувати.

У зв’язку з цим для виправлення ситуації та для забезпечення справжнього прориву в організації виконання судових рішень і в наближенні нашої країни у цій сфері до Європи необхідно зробити такі кроки:

1. Скасування мораторіїв щодо звернення стягнення на майно боржника.

Досі у правовому полі України діє низка правових норм, які прямо забороняють звертати стягнення на певні види майна, наприклад, установлено мораторій щодо звернення стягнення на майно державних підприємств і підприємств паливно-енергетичного комплексу (до речі, останні — це найбільш фінансово спроможні підприємства в Україні), чим унеможливлюють виконання значної частини рішень.

У зв’язку з дією мораторію відповідно до Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», прийнятого ще 2001 року, ускладнено виконання майже 88 тис. виконавчих документів, сума за якими сягає понад 6 млрд. грн., що становить третину від загальної суми виконавчих проваджень, зупинених у зв’язку з дією мораторіїв.

Крім того, внесення підприємств до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», унеможливлює стягнення значних сум за виконавчими документами про стягнення коштів з підприємств паливно-енергетичного комплексу, у тому числі за виконавчими документами про стягнення на користь громадян заборгованості із заробітної плати.

Окремої уваги заслуговує порядок внесення підприємств до вищезазначеного реєстру. Відсутність чітких критеріїв, а також надання права включення підприємств до цього реєстру Міністерству палива та енергетики України, на практиці призводить до численних зловживань і неприхованої корупції.

На цих підставах зупинено виконання 45,3 тис. виконавчих документів на суму майже 9 млрд. грн., з них за рішеннями судів про стягнення заборгованості із заробітної плати — на суму понад 25 млн. грн.

У зв’язку з порушенням господарськими судами справи про банкрутство зупинено виконання 54,8 тис. виконавчих документів на суму 5,8 млрд. грн.

Загалом, на початок 2008 року, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», зупиненими є майже 169 тис. виконавчих документів на суму, що перевищує 18 млрд. грн.

Усього в Україні, станом на сьогодні, можливість невиконання судових рішень законодавчо закріплена такими Законами України:

«Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії «Укррудпром»;

«Про трубопровідний транспорт»;

«Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»;

«Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні»;

«Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

Частиною п’ятою статті 124 Конституції встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Тому жодними законами не можуть встановлюватися норми, які обмежують виконання таких рішень. Крім того, статтею 13 Конституції України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Надання будь-яких переваг окремим власникам чи встановлення пільгових режимів господарювання є прямим порушенням Конституції України.

По суті, йдеться про те, що в Україні свого часу з мотивів доцільності було запроваджено неконституційну практику, дія якої триває й нині.

Наявність законодавчих заборон про стягнення з підприємств, на які поширюються відповідні пільги, дає їм змогу не виконувати свої договірні зобов’язання, у тому числі щодо виплати працівникам заробітної плати. Наведені вище цифри свідчать саме про деструктивну роль цих мораторіїв в економічному житті держави.

2. Посилення судового контролю за виконанням рішень судів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Однак суди неефективно використовують свою контрольну функцію, особливо коли йдеться про неналежне здійснення державними виконавцями своїх обов’язків щодо виконання судових рішень.

Переважна більшість скарг на дії або бездіяльність державних виконавців розглядаються не судами, а в адміністративному порядку органами виконавчої влади. При цьому оскарження дій державних виконавців зазвичай використовується боржниками з метою перешкодити проведенню виконавчих дій. Особливо активно боржники спрямовують скарги саме до того органу, який безпосередньо організовує виконання рішень. Переважно їх мета — ухилитися від виконання рішень.

Тим самим на законодавчому рівні склалася парадоксальна ситуація, коли держава більшою мірою захищає боржника, а не стягувача, і фактично відкриває йому законні можливості для ухилення від виконання судових рішень. Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав заявника. Заради цього відновлення держава має визначити пріоритет інтересів постраждалої сторони — стягувача, права якої було визнано через суд. Саме такий правовий зміст має лягти в основу сучасної доктрини забезпечення виконання рішень. Натомість у чинному законодавстві боржнику створено численні можливості активно протидіяти виконанню судового рішення й не нести при цьому жодної відповідальності. Парадокс полягає в тому, що, фактично, за чинним правовим режимом, виконання рішення суду неможливе без згоди боржника на вчинення кожної процесуальної дії, що алогічно по суті.

А тому необхідно змінити роль боржника у виконавчому провадженні: боржник повинен передусім усвідомлювати свій обов’язок виконати рішення, яке набрало законної сили. Решта особливостей його правового статусу, які є на сьогодні, — можливість оскарження процесуальних дій державного виконавця — повинні бути докорінно змінені. У зв’язку з цим пропонується відійти від можливості адміністративного оскарження боржником дій державного виконавця і забезпечити виключно судову процедуру. Адже тільки суд, який виносив рішення, повинен вирішувати можливість або неможливість його виконання, з огляду на докази боржника, і жодна інша посадова особа не має права цього робити.

Крім того, необхідно переглянути перелік процесуальних дій та рішень державного виконавця, які можуть бути оскаржені у судовому порядку, та надати право оскарження до суду лише тих дій і рішень, які безпосередньо впливають на перебіг виконання.

3. Запровадження недержавних форм виконання судових рішень.

Результатом об’єктивної оцінки роботи органів державної виконавчої служби та нормативної бази, що регламентує порядок примусового виконання, вивчення досвіду діючих систем виконання інших країн є рішення про створення, поряд із державною, недержавної виконавчої служби. Відповідний проект закону готується Міністерством юстиції.

Зазначений законопроект визначатиме правовий статус недержавних виконавців, порядок їх призначення та звільнення, кваліфікаційні вимоги до претендентів, основи діяльності кваліфікаційних та дисциплінарних комісій, порядок складання кваліфікаційних іспитів, організаційні основи діяльності недержавних виконавців та їх помічників, порядок діяльності професійних об’єднань недержавних виконавців. Проект міститиме норми, які забезпечать гарантії прав стягувачів, зокрема створення страхового фонду тощо.

Законопроект передбачатиме також систему контролю за діяльністю недержавних виконавців, порядок оплати за надання ними послуг та інші норми.

Базовим критерієм у визначенні категорії виконання рішень недержавними виконавцями виступатиме наявність приватного інтересу між сторонами. Це насамперед стосується можливості виконання рішень судів про стягнення.

Впровадження недержавної форми виконання рішень дасть можливість знизити корупційні чинники під час організації примусового виконання, унеможливити адміністративний вплив на процес виконання, значно скоротити строки виконання, ефективно підвищити мотивацію виконання через договірні відносини та запровадити реальну конкуренцію у процесі виконання. Крім того, запровадження недержавних форм виконання також дасть змогу державі зекономити значну кількість бюджетних коштів, які щорічно витрачаються на забезпечення примусового виконання рішень.

4. Подолання корупціогенних чинників.

Важливою складовою системи заходів щодо підвищення дієвості виконання судових рішень державної виконавчої служби є боротьба з корупцією. Для успішної роботи на цьому напрямі передусім слід переглянути чинне законодавство про виконавче провадження у частині обсягу дискреційних повноважень державних виконавців, які дають змогу останнім зловживати своїми процесуальними правами з метою одержання матеріальних благ чи особистої вигоди.

Так, передбачається вилучити цілий ряд дискреційних норм, які давали можливість дер­жавному виконавцеві на власний розсуд зупиняти виконавче провадження, проводити чи не проводити виконавчі дії тощо. Запропоновано істотно обмежити право державного виконавця зупиняти виконавче провадження. Не секрет, що, використовуючи це право, державні виконавці зупиняють найбільш резонансні чи великі за сумами виконавчі провадження. Лише за 2007 рік на таких підставах було зупинено виконавчих проваджень на суму близько 70 млн. грн.

Водночас шляхом спрощення самої процедури виконання буде запропоновано законодавчо скасувати термін на добровільне виконання рішення, строк надання якого нині залежить від державного виконавця.

5. Забезпечення доступу державного виконавця до інформації про боржника.

Чинний нині порядок розшуку майна полягає у направленні до відповідних органів запитів та отриманні відповідей. Зазвичай на це витрачається багато часу, що призводить до зволікання процесу виконання рішень, оскільки у державних виконавців немає доступу до баз даних та реєстрів. Реєстри відіграють дуже важливу роль у пошуку інформації про майно та кошти боржника, а також з’ясуванні наявності чи відсутності прав інших осіб на це майно. Державні виконавці повинні мати безпосередній доступ до них. Однак глибина цієї проблеми полягає в тому, що наявні реєстри не мають повної інформації, деякі перебувають на стадії створення, інші — не пристосовані для використання з метою звернення стягнення на майно боржника.

Однією з умов належного та якісного виконання рішень перш за все повинен бути доступ державного виконавця до інформації про рахунки боржників і відомостей про рух коштів на цих рахунках. Проте умови розкриття банками інформації на запити державних виконавців обмежують функції та повноваження державних виконавців і не сприяють досягненню мети виконавчого провадження — повного та своєчасного виконання рішень.

Інформація про стан банківських рахунків може бути розкрита банківськими установами лише щодо конкретної юридичної або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності, тільки на виконання виконавчих документів, виданих на підставі рішень судів. За виконавчими документами, виданими на підставі інших органів (посадових осіб), інформація не розкривається.

Крім фінансових установ, державні виконавці мають змогу отримувати відомості про банківські рахунки боржника в податкових органах, які, у свою чергу, хоч і повідомляють про наявність або відсутність рахунків, однак не володіють відомостями про стан цих рахунків. Крім того, податкові органи не ведуть обліку рахунків фізичних осіб, які не є підприємцями.

На сьогодні податкові органи формують і ведуть Державний реєстр фізичних осіб — платників податків, інших обов’язкових платежів та Єдиний банк даних про платників податків — юридичних осіб, Реєстр великих платників податків тощо. З метою зробити неможливим для боржника приховування інформації про свої рахунки та кошти на них постає потреба забезпечення інформаційного обміну між фінансовими установами, податковими органами та органами державної виконавчої служби.

Також органи внутрішніх справ ведуть автоматизований облік автотранспортних засобів, на які державними виконавцями у процесі виконання теж може звертатися стягнення. Крім того, залишається невирішеною проблема ведення реєстру прав на нерухоме майно та оперативного отримання інформації щодо нього.

Можливість вільного отримання державними виконавцями інформації із зазначених реєстрів та баз даних значно скоротить терміни проведення виконавчих дій.

6. Зміна системи реалізації майна.

Недосконалою й ускладненою залишається процедура реалізації майна боржників, арештованого під час здійснення виконавчого провадження. Державний виконавець фактично позбавлений контролю за цією стадією виконавчого провадження. Внаслідок чого реалізація арештованого майна часто здійснюється з порушенням вимог закону, що затягує терміни виконання, майно переоцінюється, знижується його ринкова вартість, трапляються факти неперерахування спеціалізованими організаціями коштів від реалізації майна.

Статистичні дані також невтішні. Так, у 2007 році в спеціалізованих торговельних організаціях перебувало на реалізації майна, переданого державними виконавцями, на суму 746,3 млн. грн. Реалізовано було майна на суму 215 млн. грн., тобто менше третини. Слід зауважити, що протягом останніх років відстежується зниження рівня реалізації, яка здійснюється в порядку, чинному на сьогодні.

Тому вкрай необхідно для розв’язання цієї проблеми запровадити нову систему реалізації майна із забезпеченням прозорих правил, що дадуть змогу здійснювати оперативний продаж майна за реальною ціною.

Так, пропонується залишити виключно на прилюдних торгах (аукціонах) реалізацію лише нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден. У решті випадків допускатиметься реалізація майна на комісійних засадах.

Крім того, слід забезпечити вільний доступ кожної особи через мережу Інтернет до інформації про арештоване майно, що передається на реалізацію, місце, час та суб’єкта його реалізації.

Також для спрощення порядку перерахування отриманих від реалізації коштів стягувачам та усунення можливості безпідставно користуватися цими коштами пропонується змінити порядок сплати покупцями коштів за придбане майно, а саме безпосередньо перераховувати їх на рахунки виконавчої служби.

7. Посилення відповідальності за невиконання рішення суду.

Прогалини в законодавстві породжують умови для уникнення відповідальності за невиконання рішення.

Законом на державного виконавця покладено обов’язок у разі наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, надсилати до відповідних правоохоронних органів подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

У 2007 році всього до органів прокуратури та МВС надіслано понад 20 тис. подань державних виконавців про порушення кримінальних справ відносно осіб, які перешкоджають виконанню рішення чи іншим чином порушують вимоги законодавства про виконавче провадження.

За результатами розгляду подань державних виконавців протягом 2007 року порушено лише трохи більше 6 тис. кримінальних справ, із них:

ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, ст.164 КК України — 5 748 (загальна кількість подань 17421);

ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків, ст.165 КК України — 31 (загальна кількість подань — 171);

опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, ст.342 КК України — 52 (загальна кількість подань — 189);

невиконання судового рішення, ст.382 КК України — 151 (загальна кількість подань — 1364);

незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описане чи підлягає конфіскації, ст.388 КК України — 66 (загальна кількість подань — 500).

При розгляді подань державних виконавців як органами прокуратури, так і органами внутрішніх справ не завжди виконуються вимоги КПК України, зокрема щодо термінів їх розгляду, трапляються численні випадки безпідставної відмови в порушенні кримінальних справ, невчасного направлення або взагалі ненаправлення до органів ДВС копій постанов про відмову в порушенні кримінальних справ.

Найчастіше при розгляді таких подань органи МВС відмовляють у порушенні кримінальних справ з таких мотивів, як непрацевлаштованість боржників та неодержання ними доходів, відсутність боржника за основним місцем проживання, а також у зв’язку із частковим погашенням боржниками сум аліментного боргу.

Тривалий розгляд подань або безпідставна відмова в порушенні кримінальної справи негативно впливає на своєчасне, реальне виконання державними виконавцями рішень судів, викликає відчуття безкарності у виконавчому провадженні.

До органів прокуратури торік державними виконавцями було направлено 4820 подань про притягнення осіб до кримінальної відповідальності, з них 1119 подань задоволено, на сьогодні залишаються нерозглянутими 1028 подань державних виконавців. Відмовлено органами прокуратури щодо 2673 подань. При цьому із 48 випадків оскарження органами державної виконавчої служби постанов про відмову в порушенні кримінальних справ задоволено скарг дер­жавних виконавців тільки в чотирьох випадках.

Недостатність відповідальності фізичних осіб дає змогу останнім свідомо не виконувати рішення судів. У зв’язку з цим Міністерство юстиції вважає за необхідне внести до законодавства зміни, якими посилити адміністративну відповідальність фізичних осіб за невиконання судового рішення, а саме запровадити адміністративний арешт за таке правопорушення.

8. Взаємодія з правоохоронними органами та іншими державними органами.

Незважаючи на те, що безпосереднє проведення виконавчих дій з примусового виконання рішень законом покладено на державних виконавців, практика свідчить, що окремі напрями цієї роботи можливо забезпечити лише у тісній взаємодії з органами прокуратури, міліції, митниці та податковими органами.

Так, хоча під час примусового виконання органи державної виконавчої служби взаємодіють із органами внутрішніх справ, на виконання спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України від 25.06.2002 № 607/56/5 «Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб)», чинний механізм залучення працівників органів внутрішніх справ для підтримки громадського порядку при проведенні виконавчих дій, розшуку транспортних засобів боржника, функціонує недостатньо ефективно. Яскравий приклад цього — невиконання протягом
трьох років рішення суду про виселення громадян із самовільно захоплених ними квартир у місті Алушта.

Незважаючи на те, що протягом 2007 року органами внутрішніх справ було виконано майже сім тисяч постанов державних виконавців про залучення працівників міліції для забезпечення громадського порядку під час проведення виконавчих дій, часто виділяється лише дільничний інспектор, чого зазвичай недосить для підтримання громадського порядку та можливості вчинення виконавчих дій.

Не до кінця врегульованим залишається питання організації розшуку органами внутрішніх справ майна боржника та стан виконання рішень судів про конфіскацію майна, вилученого митними органами.

Є проблеми зі зберіганням конфіскованого майна після його опису державним виконавцем, із розбіжністю між оціненою вартістю майна, яке вилучається митними органами за порушення митного законодавства, та оцінкою, проведеною під час здійснення виконавчого провадження, а також із подальшим розпоряджанням нереалізованим конфіскованим майном.

У царині взаємин з ДПА України свого вирішення очікує запровадження механізму унеможливлення відкриття боржниками нових рахунків з метою уникнення виконання рішення суду.

9. Підвищення статусу державного виконавця.

Одним із основних чинників неналежного виконання рішень є низький правовий та соціальний статус осіб, які покликані виконувати цю функцію держави. Середній оклад державного виконавця по Україні ледь вирівнюється із встановленим прожитковим мінімумом. В умовах необхідності цілодобової роботи, постійного ризикування своїм здоров’ям, а інколи — й життям під час складних виконань, при постійному інтелектуальному напруженні при вирішенні казуальних проблем, відстоюванні інтересів держави державний виконавець повинен знати, що держава йому гарантує належну оцінку його знань та вмінь і забезпечить гідну оплату праці, адекватну важливості виконуваної ним роботи.

При цьому не слід забувати, що органи державної виконавчої служби щорічно, окрім стягнутих до Державного бюджету мільярдних сум, додатково стягують понад 100 млн. грн. виконавчого збору.

У зв’язку з цим Міністерство юстиції України підготувало проект постанови Кабінету міністрів України, яким передбачається підвищення окладів державного виконавця. Також запропоновано збільшити розмір винагороди державного виконавця за кожне судове рішення, яке ним буде своєчасно й належно виконане.

Крім того, важливою складовою у підвищенні суспільного статусу державного виконавця, зміні ставлення до нього як до представника влади є підвищення рівня його захищеності під час виконання своїх обов’язків. Це стосується встановлення кримінальної відповідальності за чинення державному виконавцеві перешкод, загрозу його життю, здоров’ю, майну під час виконання ним своїх службових обов’язків, а також загрозу життю, здоров’ю та майну його близьких.

Поряд із зазначеним, необхідно підвищити статус державних виконавців також в ієрархії державних службовців, віднісши посади державних виконавців до категорій державних службовців вищого рівня.

10. Впровадження Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Важливим напрямом на шляху зменшення корупційних ризиків є запровадження ефективної системи контролю за роботою державних виконавців, у тому числі через Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень. Як свідчить досвід, активне використання цього реєстру підвищує оперативність виконання та
сприяє усуненню передумов корупційних діянь через забезпечення прозорості кожної дії державного виконавця.

У зв’язку з цим робота над впровадженням Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та повний перехід на його застосування в роботі залишатимуться пріоритетними при зосередженні уваги на двох проблемах. Перша — відсутність належного матеріально-технічного забезпечення (зокрема не вистачає 3 тисяч одиниць комп’ютерної техніки) та необхідність вдосконалення технічних можливостей реєстру. Друга проблема — надання доступу до інформації про виконавче провадження, зареєстроване в реєстрі, його сторонам.

Із забезпеченням такого доступу істотно зменшиться кількість звернень до органів державної виконавчої служби з приводу надання інформації про перебіг здійснення виконавчого провадження, ліквідовано довгі черги на прийомах у державного виконавця для ознайомлення з матеріалами справи. Крім того, це дасть змогу забезпечити контроль сторони за ходом виконання, унеможливить вчинення державним виконавцем порушень під час виконання рішення.

Передбачається також зробити можливим отримання інформації про відкриті виконавчі провадження відносно боржників — юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців. Такий доступ дасть змогу наблизити всю систему до європейської моделі доброчесного торговельного обороту, де кожен потенційний контрагент може отримати відповідну інформацію.

Крім того, як уже зазначалося, впровадження Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень дає змогу відкрити вільний доступ будь-якій особі до інформації про майно, що передається на реалізацію.

11. Створення механізму виконання судових рішень про стягнення коштів із Державного бюджету та з бюджетних установ.

Істотною проблемою, яка впливає на всю систему правового порядку в країні, є відсутність дійового механізму виконання рішень про стягнення коштів із держави та бюджетних установ. Зауважимо, крім іншого, що саме це породжує численні звернення громадян України по захист своїх прав до Європейського суду з прав людини.

Так, у 2007 році підлягало примусовому виконанню 8115 виконавчих документів на суму понад 73 млн. грн. за рішеннями судів:

про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів;

про відшкодування вартості конфіскованого та безхазяйного майна, що перейшло у власність держави;

про стягнення на користь працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу бюджетних установ, які мають право на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення (житлове, речове, продовольче забезпечення; надбавка за безперервну службу; підйомна допомога).

Усього завершено 3476 виконавчих документів, тобто менше половини. З рахунків органів Державного казначейства стягнуто близько 24 млн. грн.

Украй необхідно встановити порядок виконання рішень за цією категорією справ, і, щонайменше, з метою забезпечення належного виконання рішень щодо відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам органами державної влади, у випадках, коли стягнення здійснюється з Державного бюджету, щорічно передбачати у проекті закону про Державний бюджет України на відповідний рік кошти на зазначені потреби.

У цій же площині лежить питання наявності належного порядку бюджетного фінансування, який би гарантував, що виділені кошти забезпечать виконання зобов’язань держави. Проблема також полягає в неналежній процедурі розподілення бюджетних коштів між державними органами (установами) та підприємствами, відповідальними за їх виплату, і у відсутності ефективного адміністрування. Можливим виходом є створення спеціального фонду або рахунку Державного бюджету, який би дав змогу Державному казначейству забезпечити оперативну виплату коштів за рішеннями суду.

Переконаний, що чітке розуміння шляхів покращення діяльності державної виконавчої служби дасть можливість істотно підвищити рівень захисту прав і свобод громадян під час виконання судових рішень.

You must be logged in to post a comment.