Влада і політики. Політичні новини Львова, України та світу

«У Львові влада політикує, інтригує, бізнесує, воює, замість того, щоб готувати місто до Євро-2012».

Львів готується до ЄвроЛьвів готується до Євро: рік топтання на місці.

Рівно рік тому президент УЄФА Мішель Платіні оголосив про те, що саме Польща та Україна прийматимуть матчі фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року. Секундою пізніше ледь не вся Україна вибухнула оргаїстичним ревом від усвідомлення того, що сталося.

У кафе-книгарні «Кабінет» ревів щасливий Андрій Садовий разом з іще кількома чиновниками з міської ради. Він говорив про історичний шанс, про нечувані можливості, які спадають на Україну загалом та Львів зокрема. Говори пан Андрій про мільярди інвестицій, які молочними ріками потечуть до Львова, про інвесторів, що, мов ті бджілки, носитимуть золотий пилок з квіточки та квіточку, а відтак і про примноження статків львів’ян.

Холодний душ був трошки пізніше. Бо з’ясувалося, що для всього отого, змальованого бурхливою фантазією нашого мера, треба ще й пекельної і дуже швидкої праці. Треба не лише презентацій, а й системної роботи, бо, окрім стадіону, треба збудувати десятки кілометрів доріг, готелі, облаштувати нормальне прибирання в місті та придумати, чим би тих гостей зайняти у вільний від матчів час.

Американці недаремно свого часу вивели формулу про те, що час – це гроші. А час, який ми витрачаємо – гроші, яких не ми отримаємо. Що ж зроблено за перший рік підготовки до Євро? Адже чверть відпущеного терміну на підготовку вже минула. А якщо йдеться про такі стратегічні об’єкти, як стадіон, то залишилося згрубша два роки.

Отож, як казав один із героїв Подерв’янського, «ітогі падведьом».

Створено департамент, який займається власне підготовкою до Євро-2012. Він має керівника, а крім того, місто має спеціального заступника, що займається цим питанням і працює переважно у Києві.

Складено програму підготовки і визначено головні точки докладання зусиль. Щоправда, цю програму міська рада прийняла поки що за основу і якою буде її остаточний вигляд, наразі не відомо.

Проведено конкурс на будівництво стадіону. Проте цей процес затягнувся на кілька місяців і супроводжувався скандальним флером, який не вивітрився й досі, адже не зрозуміло, за які кошти австрійці будуватимуть стадіон і скільки землі під це доведеться віддати. Крім того, фірма «Зеленбуд» і далі оскаржує виділення земельної ділянки під будівництво стадіону та супутніх об’єктів, стверджуючи, що ця земля належить їм.

Проект стадіону вже ніби є – медіа навіть ескіз демонстрували. Але коли цей ескіз почнуть втілювати у земельні роботи – невідомо, хоча це треба було починати навіть не вчора, одразу ж після того, як зійшов сніг.

Часом представники міської влади обмовляються про щось на кшталт того, що і в Австрії стадіони будували із запізненням, то й ми, мовляв, проскочимо.

Ідея міського голови перетворити аеропорт на муніципальний потонула в політичних ігрищах уряду і Президента – його передавали в руки міста і відбирали вже кілька разів. Відтак розмаїті установи мають дуже різні плани щодо розвитку цього підприємства, і часом вони суперечать одні одним.

Та головне – нестача коштів на підготовку. Якщо стадіон і територію довкола нього таки збудують за інвестиційні кошти, то щодо решти сподіватися можна хіба на готелі. Решту мають фінансувати або з міського бюджету, або з державного.

І тут ідея А. Садового про те, щоби залишати в розпорядженні приймаючим містам половину податку на прибуток від компаній, що працюють у них, наткнулася на залізобетонну стіну в Києві. Всі розуміють, що міста, окрім Києва, не мають грошей на такі роботи, але хто ж себе рідного позбавить можливості керувати фінансовими потоками? Який Пинзеник віддасть мільярди гривень у непевні руки міських голів Львова, Донецька, Харкова, Одеси чи Дніпропетровська? Та Віктор Михайлович швидше свою краватку з’їсть.

Отож питання про кілька мільярдів гривень, яких не вистачає на підготовку до Євро-2012, залишаються відкритими. А це означає, що питання про ремонти інфраструктури зависають також. І головне – що за війнами, які ведуться між Банковою та Грушевського у Києві, сумнівно, аби його вирішили в найближчому майбутньому.

І замість перейматися всім оцим міський голова і його команда хочуть під шумок проштовхнути ідею євроколії – приєднання Львова до залізничної колії європейської ширини. Ідея, без сумніву, правильна, її свого часу намагався реалізувати покійний Кірпа. Але чи вчасно за неї братися саме тепер? Чи не варто було б замість цього мегапроекту зосередитися на вирішенні тих питань, які є в повній компетенції міської влади і думати над тим, як знайти майже мільярд доларів, що їх не вистачає на підготовку?

Відповідь ми будемо знати за рік-другий. Але постійні інформації про те, що у Львова відберуть право приймати матчі, не варто сприймати лише як інформаційні війни з боку Одеси чи Харкова. Бо надто багато критики лунає на адресу команди Андрія Івановича, і не вся вона має якесь подвійне дно чи бізнесово-політичний підтекст. І до неї варто прислухатися, виокремлюючи зерно від полови.

You must be logged in to post a comment.