Влада і політики. Політичні новини Львова, України та світу

Російсько-білоруський вектор “слов’янського трикутника”.

Путін & Лукашенко“Україна в “слов’янському трикутнику”.

Напередодні офіційного візиту президента Російської Федерації Володимира Путіна до Білорусі 13-14 грудня цього року активно обговорювались перспективи Союзу Росії й Білорусі та можливість призначення російського лідера президентом Союзу двох слов’янських держав.

З одного боку, це справа виключно двох держав, а з іншого боку, розвиток двосторонніх російсько-білоруських відносин безпосередньо стосується України.

Яким же чином залежить Україна від російсько-білоруського вектора “слов’янського трикутника” і які перспективи він має?

Зрозуміло, що “слов’янський трикутник” об’єднує Україну, Білорусь і Росію за численними параметрами: політичним, економічним, географічним, інформаційним, історичним, культурно-духовним тощо.

Саме “слов’янський трикутник” поставив крапку в розпаді Радянського Союзу в грудні 1991 року, коли була підписана Біловезька угода. З тієї домовленості трьох слов’янських країн і розпочався новий етап розвитку одної шостої частини суші та було створено Співдружність Незалежних Держав.

Одразу слід зазначити, що без Білорусі і України, яка так і не стала повноправним членом СНД, Співдружність може перетворитись із євразійського утворення на азійський союз, і навіть зовсім припинити своє існування.

На відміну від Білорусі, Україна, з самого початку свого незалежного існування, уникала глибоких інтеграційних процесів із колишніми соціалістичними республіками. Але, в той же час, наша держава дотримувалась політики активного співробітництва, переважно в економічній сфері.

Після приходу до влади Олександра Лукашенка в 1994 році Білорусь взяла курс на поглиблення інтеграційних процесів із Росією, що в той час відповідало настроям переважної більшості білорусів.

Такий курс привів до створення в 1997 році конфедеративного утворення Союзу Росії і Білорусі. Однак, до цього часу Білорусь і Росія так і не завершили заплановані інтеграційні процеси в жодній із сфер: не було створено конфедеративних органів влади, не введено єдину валюту, не створено спільні збройні сили, не інтегровано економіку.

Осінь 2007 року позначилась пожвавленням діяльності в рамках Союзу Росії і Білорусі. Результати розгляду союзного бюджету на 2008 рік показали його зростання в порівнянні з 2007 роком на 10% до 4 млрд. рублів.

У ході візиту Володимира Путіна до Білорусі були обговорені, як офіційно задекларовано, нагальні питання об’єднання двох країн в єдину державу.

В дійсності, їх скоріше можна назвати питаннями російсько-білоруських міждержавних відносин, оскільки зрушень в конкретному наповненні Союзу Росії і Білорусі не відмічено (детальніше див: Заявления для прессы и ответы на вопросы по итогам заседания Высшего Государственного Совета Союзного государства России и Белоруссии 14 декабря 2007 года).

Візит Путіна мав переважно політичний характер. Він проходив одночасно із самітом Європейського Союзу, на якому було підписано новий базовий договір. Російський акцент на Союзі Росії і Білорусі мало продемонструвати ЄС, що в Європі існують і інші наддержавні об’єднання. Росію, до того ж, насторожили білоруські кроки назустріч Європейському Союзу.

Адже, останнім часом президент Білорусі демонстрував лояльність по відношенню до ЄС, важливою віхою якої стала згода Лукашенка відкрити в Мінську представництво Європейської Комісії.

У світлі зміцнення внутрішніх позицій російської влади, низка конфліктів із Заходом примушує Росію йти на поступки Білорусі, щоб утримати її в якості політичного союзника.

Росія змушена уникати конфліктних питань в російсько-білоруських відносинах, особливо на фоні перемоги “помаранчевої коаліції” в Україні, щоб не випустити Білорусь із сфери свої уваги.

У цілому, питання Союзної держави є на сьогодні більше міфом, ніж конкретно окресленою прагматичною реальністю.

По-перше, тривале незалежне існування Росії і Білорусі згладило ті розриви економічних зв’язків, які існували на початку 90-х років.

Обидві держави навчились самостійно вирішувати власні проблеми. З кожним роком взаємозалежність двох країн якщо не стає меншою, то все більше набуває форми рівноправних стосунків незалежних держав.

По-друге, білоруський народ з кожним роком все менше прагне інтеграції з Росією.

За результатами соціологічного дослідження, проведеного білоруським Незалежним інститутом соціально-економічних і політичних досліджень, у вересні цього року за об’єднання Білорусі і Росії виступали 33,8% опитаних білорусів проти 46,4% рік тому, а проти такого об’єднання відповідно 47,4% проти 33,5%.

По-третє, білоруська еліта не бажає інтегруватися з Росією. Відомий білоруський політолог Андрій Ляхович відмічає, що бажання політично інтегруватися з Росією у білорусів немає ні на рівні правлячої еліти, ні на рівні суспільства.

Правляча еліта монопольно контролює білоруський ринок, і їм тут не потрібен ні Захід, ні росіяни. Він вказує, що білоруси підтримують тільки розвиток економічного співробітництва з Росією.

Україна не заявляла про плани приєднання до Союзу, але за подібний вступ висловлювались українські комуністи. Зокрема, народний депутат від фракції КПУ Олександр Ткаченко в грудні 1999 року заявив, що вступ України в Союз це “питання часу”.

Безумовно, вступ України до Союзу Росії і Білорусі зміцнив б це утворення і надав би більш конкретних і практичних обрисів, але це неможливо в жодному сенсі.

У трикутнику Росія-Україна-Білорусь кожна зі сторін має свої інтереси, свої погляди, які переважно не збігаються з поглядами і інтересами інших.

Росія в тристоронньому об’єднанні намагатиметься грати провідну роль і нав’язувати свої умови на правах “старшої сестри”. Такі сценарії вже були в нашій історії. Такий розвиток подій відмічався і в російсько-білоруських відносинах.

Президент Білорусі Олександр Лукашенко постійно наголошує на рівних правах двох країн в Союзній державі, підкреслюючи, що Білорусь не може стати ще одним суб’єктом Російської Федерації.

Україна ж і Білорусь мають багато спільного не тільки в історичному і культурно-духовному вимірах, але й у виборі свого майбутнього, включаючи й проблеми, які залишились з часів Радянського Союзу.

По-перше, Україна і Білорусь є європейськими державами і їх місце в європейській спільноті.

По-друге, нашим державам від СРСР залишився у спадок потужний промисловий комплекс, який наряду з великими економічними можливостями надав і прив’язаність до пострадянського ринку.

По-третє, дві держави об’єднані географічним розташуванням на перехресті шляхів із Сходу на Захід та із Півночі на Південь.

По-четверте, потужні транзитні можливості двох країн забезпечують поставки російських і центральноазіатських енергоносіїв до країн Європейського Союзу.

По-п’яте, Україна і Білорусь практично не мають своїх розвіданих запасів енергоресурсів, які б могли задовольняти внутрішні потреби.

Тільки в тісній співпраці, за рахунок приєднання Білорусі до започаткованого в Кракові Балто – Чорноморсько – Каспійського енергетичного діалогу та узгодженості енергетичних кроків, наші дві країни могли б перервати ланцюг енергетичних криз. Але ця спільність інтересів не є поштовхом до інтеграції, а передумовою для плідного обопільного співробітництва.

Росія приділяє таку велику увагу Білорусі ще й тому, що вона знаходиться на стадії підйому в світовому вимірі. Щоб стати дійсно світовим центром сили, Росії необхідно мати свою закріплену сферу впливу.

До її геополітичних апетитів входить і Україна. Вирішивши питання із посиленням впливу на нашу державу, Росія змогла б вирішити своє головне геополітичне завдання – відновлення Імперії.

Характер російського впливу на Білорусь і Україну зазнає змін, оскільки в політичному вимірі відбулися незворотні процеси.

Російське керівництво чудово розуміє, що політична складова російсько-українських стосунків вже безповоротно втрачена після президентських виборів в Україні 2004 року і остаточного зміцнення в свідомості українського народу ментального усвідомлення незалежної ідентичності.

Для пом’якшення цього Росія на даному етапі першочерговим завданням поставила зміцнення російсько-білоруського вектора. Для того, щоб отримати хоч якусь перемогу в російсько-українських відносинах, Росія повинна вигравати в російсько-білоруських відносинах.

Росія, в прагненні зміцнити свій вплив в рамках “слов’янського трикутника”, чітко усвідомила, що настав час використати економічно-енергетичний важіль. Енергетично залежна Білорусь за пом’якшення в поставках енергоносіїв з Росії ще йде на певні політичні поступки і виконує умови політичного контракту з Росією.

Але Росія прагне встановити економічний контроль в Білорусі, що натикається на міцний супротив білоруської еліти.

Білорусь не має наміру пустити Росію на внутрішній економічний ринок. На піку енергетичної російсько-білоруської кризи влітку цього року президент Білорусі Олександр Лукашенко вважав, що Росія хоче приватизувати не тільки окремі підприємства, але і всю Білорусь.

У Росії залишається єдиний козир і відносно Білорусі, і відносно України – поставки енергоносіїв. Україна платить більшу ціну за газ із Росії (179,5 доларів США за тисячу кубічних метрів газу на 2008 рік), але зберігає більшу незалежність в стосунках з Росією.

Білорусь за газ із Росії платить меншу ціну (очікується 119 доларів США за тисячу кубічних метрів газу на 2008 рік), але в обмін зобов’язалась продати Росії до 2010 року 50% акцій “Белтрансгаза” за 2,5 млрд. доларів США.

До того ж, минулого тижня Путін привіз Білорусі фінансову допомогу у вигляді кредиту на 1,5 млрд. доларів, які вона й змушена буде виплачувати Росії в обмін на збільшені в ціні енергоносії. Такі заходи тільки підвищать економічну залежність Білорусі від Росії.

Російський енергетичний тиск має й позитивні наслідки для України і Білорусі. Обидві держави вийшли із стану ейфорії і спокійного споживання російських енергоносіїв за низькими цінами.

Енергетичні кризи примусили їх взятись за розв’язання двох проблем: диверсифікація джерел поставки енергоносіїв та адаптація національних економік до світових цін на енергоносії.

Білорусь намагається вирішити перше питання самотужки, що сприяє зміцненню російського економічного тиску і потребі іти на поступки. Україна йде іншим шляхом, співпрацюючи із країнами з однаковими енергетичними проблемами в рамках енергетичного діалогу, двері до якого відкриті для будь-яких сторін.

Таким чином, Росія в найближчий час вживатиме заходів для запобігання послабленню російсько-білоруських відносин і намагатиметься економічно прив’язати Білорусь.

Посилення російсько-білоруського вектора “слов’янського трикутника” може призвести до послаблення рівноваги в ньому і зашкодити двостороннім відносинам кожної зі сторін.

У рамках “слов’янського трикутника” мова ні про політичну, ні про економічну інтеграцію йти не може. Україна, Росія і Білорусь можуть активно і взаємовигідно розвиватись тільки за рахунок рівноправного співробітництва в усьому спектрі міждержавних стосунків.

You must be logged in to post a comment.