Влада і політики. Політичні новини Львова, України та світу

Рік Земляного Щура зустрічає прем’єр-міністра Юлію Тимошенко як рідну.

Міжвиборність.

Пацюк буде захищеним. Щасливим як у справах, так і в любові.

Східний гороскоп на 2008 рік.

Рік Земляного Щура зустрічає прем’єр-міністра Юлію Тимошенко як рідну. Вона, народжена 1960-го, теж Щур, правда, Залізний.

Це буде її четвертий «рідний» рік. Якими для нового прем’єра були перші два роки, що минули під знаком цієї розумної і моторної тварини, знає тільки вона сама та її родичі. А от третій запам’ятався багатьом. Саме 1996-го країна вперше дізналася, хто така Юлія Володимирівна і саме тоді багато підприємців сповна оцінили справедливість східних гороскопів. З особливим акцентом на «металеву» особливість Щура.

Юлія Володимирівна входить у свій рік під оплески шанувальників, у товаристві друзів, соратників, тимчасових попутників, сумлінних виконавців, друзів президента і просто випадкових персонажів. Як ви зрозуміли, йдеться про новий склад Кабінету міністрів.

Новий уряд плямистий і рельєфний. До таких складів кабінетів епохи Віктора Андрійовича вже пора звикнути. Та, власне, і попередній Кабмін не відрізнявся єдністю, і командою його можна було назвати тільки за неуважністю, а насамкінець це і зовсім виплило назовні, коли різні члени уряду, наприклад, по-різному оцінювали справедливість процесів на «Укртатнафті».

Ю.Тимошенко, звернувшись у четвер увечері до народу, слова «команда» теж уникала, воліючи оперувати займенником «Ми». Побіжно глянувши на склад нинішнього Кабміну, можна з упевненістю сказати, що «Ми» стосується не до всіх його членів, принаймні поки.

Новий прем’єр-міністр, безумовно, зірка нашої політики. Отож: на тлі проголосованого складу уряду вона здається суперзіркою. Промайнула навіть думка: а може, вона це навмисно? Цілком свідомо створене таке тло, на якому вона зможе безперешкодно сяяти? Але, мабуть, усе ж таки ні, оскільки до створення цього тла доклав руку і президент, а він точно не зацікавлений у надмірній яскравості лідера уряду.

Найбільш випуклі постаті, безумовно, Олександр Турчинов, Юрій Луценко, Юрій Єхануров і Віктор Пинзеник. Вони просто мають вагу — хто іміджеву, хто організаційну, хто життєву.

От, наприклад, міністр фінансів. Нагадаємо — це вже шостий (!) Кабінет міністрів для Віктора Михайловича Пинзеника, котрий перебував на різних посадах — від першого віце-прем’єра до міністра економіки в урядах Леоніда Кучми, Євгена Марчука, Павла Лазаренка, Юлії Тимошенко (перше пришестя) і Юрія Єханурова. І зробив він це усе протягом 15 років, чим, на нашу думку, заслужив титул «Горця». А коли пригадати про його реальний внесок, починаючи з декретного періоду 1992—1993 років, то з’ясується, що наша економіка сьогодні — це значною мірою плід діяльності нинішнього міністра. А він сам — її символ. Вітати чи співчувати у зв’язку з цим — залежить від політичних поглядів.

З Луценком, щоправда, можуть виникнути питання, оскільки і він сам, і його команда не раз заявляли, що перебування на посаді міністра має сенс тільки у разі контактної Генпрокуратури. Здається, ніхто, крім самого Юрія Віталійовича, в цьому контакті не зацікавлений. До того ж, як кажуть інформовані джерела, труднощі можуть з’явитися вже на етапі звільнення з посади чинного генпрокурора. Нагадаємо — «достаточно одной таблэтки», розведеної в склянці води, випитої пізніше двома депутатами, які не відвідали потім засідання Верховної Ради через тимчасове погіршення самопочуття — і Олександр Медведько знову генпрокурор.

Новий міністр оборони з’явився на цій посаді, напевно, через власні економічні погляди, які, на думку президента, відрізняються від поглядів прем’єр-міністра. У попереднього міністра, правда, було власне розуміння того, як будувати армію, і воно теж не збігалося з думкою прем’єра. Але, мабуть, були побоювання, що може збігтися в майбутньому. І ще одне. Після рішення Конституційного суду всі зрозуміли, що прем’єра можна зняти з посади простою більшістю ВР. В.о. призначатиме президент. І в будь-якому випадку, ним зовсім не обов’язково може стати найближчий соратник Тимошенко перший віце Олександр Турчинов, а просто член уряду. Наприклад, міністр оборони…

До випуклих постатей, до речі, треба віднести й Івана Васюника. З одного боку, хтось на Банковій порадів цьому призначенню, оскільки Іван Васильович переселився, нарешті, в інший будинок. З другого боку — він дістав такий фронт робіт, а людина настільки діяльна і цілеспрямована, що як би радість не виявилася передчасною.

Юрій Павленко і Юрій Продан, незважаючи на різницю в політичному походженні й освіті, абсолютно природні на своїх місцях. У президента на місце міністра «молоді» просто не було, немає і не може бути іншого кандидата, у Тимошенко на ПЕК кандидати могли бути, але фахівець у електроенергетиці тут якраз до речі. Ну скажіть, хто б що розповідав ЮВТ про нафту і газ?..

Ніхто не здивувався появі в кріслі міністра «Регіонів» Василя Куйбіди. Вкрай мало в країні людей, для яких регіональний розвиток став просто професією.

Окремим сегментом видаються призначені за квотою президента (про «НУ–НС» тут, як і в інших місцях, або добре, або нічого) міністри охорони здоров’я і культури. Тепер усі дістануть змогу переконатися, чи може хороша і близька президентові людина стати міністром.

Утім, марно я зводжу наклеп на «НУ–НС». Фракція таки відстояла міністра освіти Івана Вакарчука, про якого ніхто, здається, не може сказати поганого слова. Як йому буде там, у крупно-менеджерському кріслі, — життя покаже.

Якщо Кременя лишили за бортом, то у випадку з Миколою Оніщуком фракція програла. Але це вже не цікаво. Теоретичні знання, досвід конституційних розробок дозволяють сподіватися на краще, але в цьому міністерстві стільки каменів на
кшталт Головного управління виконання покарань, БТІ і виконавчої служби…

Новий міністр праці і соціального захисту має в біографії той самий етап, що і прем’єр-міністр, а саме перебування в КПЗ з політичних, як вона стверджує, мотивів. Справа була в 2000 році, коли Людмила Денисова, як міністр фінансів Криму, за її словами, сильно перейшла дорогу організаторам Кримської муніципальної позики. Справа з позикою справді темна, і, що характерно, сама Л.Денисова в кількох інтерв’ю прямо вказувала на його головного фігуранта — банк «Слов’янський», який очолював тоді не далекий від Юлії Тимошенко Борис Фельдман.

Міністр сільського господарства Юрій Мельник, мабуть, починає свій шлях дорогою В.Пинзеника — тобто в безсмертні. Його перебування на посаді в другому поспіль уряді — ще один доказ того, як усе-таки зближує різні політичні сили земля. А також рослинництво, тваринництво і, звісно ж, — птахівництво.

Шляхом «Горця» рухається і Володимир Новицький, котрий уперше був призначений заступником міністра промисловості в 1992 році, і відтоді з міністерства практично не вибував, а іноді його очолював.

Із серії «Надзвичайне — поруч». Питання навіть не в тому, чим займатиметься віце-прем’єр з євроінтеграції Григорій Немиря. Нехай навіть знайомою справою, організацією західних контактів Юлії Тимошенко, що в нього останнім часом виходило успішно — палке привітання Ніколя Саркозі того підтвердження. Питання в ефективності співробітництва з Володимиром Огризком на посаді міністра закордонних справ. У віце-прем’єра — посада, у міністра — апарат, а все це має, за ідеєю, співпрацювати.

Віктор Полтавець — колишній міністр вугільної промисловості УРСР. Тоді, нагадаємо, били стахановські рекорди. Сьогодні вибухають шахти. А міністр, як усі кажуть, легенда. Куди там випускникам «Гарварда» і «Оксфорда».

Йосип Вінський, Георгій Філіпчук і Володимир Шандра. Фахівець із партійного будівництва, колишній губернатор Чернівецької області і колишній міністр промисловості (він же — екс-директор руберойдового заводу). Тепер зіставте їх із посадами в Кабміні. Або переставте їх на інші посади. Ну хіба що руберойд має стосунок до надзвичайних ситуацій — дахи в країні зриває регулярно.

І, нарешті, міністр економіки, котрий, за чутками, колись дав кілька цінних порад Віталію Гайдуку, що принесли йому, треба думати, додатковий прибуток. Економічна громадськість, скажемо м’яко, була здивована. І чекає нині результатів чергового експерименту із застосування базових теоретичних принципів у реальності. Наукових праць у Богдана Данилишина опубліковано насправді багато. Причому новий міністр вважається одним із лідерів в еколого-економічній теорії. І відзначився якось публічно в дискусії щодо каналу Дунай–Чорне море. То може, йому б екологією зайнятися?

Проте не варто робити далекоглядних висновків, а слід зробити висновок, який поблизу. Характерною рисою Кабміну є відсутність у ньому фігур великого бізнесу. Це правда, що буде використана як доказ відділення бізнесу від влади. І це, загалом, новація.

При цьому солідні і заможні люди, котрі залишаються в парламенті, не тільки лишають за собою недоторканність, а й претендують на вплив. Хтось на міністра, відправленого за їхньої безпосередньої участі, хтось — на ще не призначених заступників, хтось — на держкомпанії. Тому справжній тіньовий Кабмін, як вони розраховують, залишиться у Верховній Раді.

У постійному узгодженні (чи конфлікті) цих розрахунків із стратегічними планами прем’єр-міністра і проходитиме життя нового уряду.

Україна — країна урядів зі знайомими обличчями. Хоча в кожного з них були свої причини приходу і відходу. І з кожною наступною зміною їх дедалі менше запам’ятовують і, що характерно, від них дедалі меншого очікують. Тому кожен наступний уряд щасливіший за попередній.

Уряд Тимошенко заведено називати урядом надій. Певно, тому що заведено вважати: вона стала прем’єром завдяки обіцянкам, які стосуються вкладів у Ощадбанку і скасування призову в армію. У це, певно, вірить і сама Юлія Володимирівна, якщо у перший прем’єрський ранок зайнялася вкладами.

Також заведено очікувати від нього кінця світу — «Криворіжсталі»-2, тюремних катівень для олігархів, називати урядом страху для тих, хто переплутав державний бюджет із власним, а ще — урядом самовбивць, причому багато хто вимовляє це з насолодою.

І, нарешті, заведено вважати його міжвиборним. У тому сенсі, що він з’явився в результаті виборів і його діяльність безпосередньо пов’язана з виборами президентськими.

Тепер розберемося, що з цих уявлень — правда, а що — ні.

Спочатку про надії. Це навряд чи. Теза про повернення вкладів бачилася як сильна передвиборна технологія. У списку пріоритетів для населення ця проблема справді посідала одне з чільних місць. До 2002 року. З кожним наступним роком надії на вирішення цієї проблеми вмирали і на поточний період померли остаточно.

Народ просто не вірить у вирішення цієї проблеми і вважає, що про це краще забути. Тобто гроші, звісно, потрібні, і, безумовно, бюджетники очікують підвищення зарплат випереджальними, порівняно з цінами, темпами. Пенсії — це критично важливо для літнього електорату, який тимчасово став знову населенням, оскільки такому зростанню цін давати раду дедалі важче.

Але вклади… У принципі, можна ще пообіцяти компенсувати втрати від «павловської» реформи з обміну 50- і 100-карбованцевих банкнот. Хто пам’ятає, той знає, як це було несправедливо. Та тільки навіщо — незрозуміло.

Відродити надію важко, але можливо. Але тоді треба буде цю надію реалізовувати. Немає нічого гіршого, ніж відроджена, а потім похована надія. І попит тут буде за повною програмою — без жодних там варіантів «відкладених вкладів», поступового розморожування компенсацій, розтягування процесу на 20 років.

З армією і взагалі вийшла невелика прикрість. Звісно, все виглядає так, що Юлія Володимирівна ніби хоче, а президент — ніби ні. Але розміри військової проблеми, як бачиться, трохи перебільшені. І у зв’язку зі зменшенням призову, і у зв’язку зі скороченням терміну служби та поліпшенням умов служби в армії, і, до речі, у зв’язку з підлітковою злочинністю. Багато родичів і раді б, аби гуляку-сина забрали в армію і зробили з нього там людину. Це теж ілюзія, не зроблять, але хоча б надія гріє, а так питиме, гулятиме й матюкатиметься…

Ну і, нарешті, досвід підказує, що чекати чогось кращого від влади не варто. Тільки б не було гірше. І навіть ті, хто Юлію Володимирівну обожнює (а таких предосить), у глибині душі вважають, що їй не дадуть нічого зробити. Криза довіри до влади легко пояснюється — помаранчева революція надії породила, а реалізація її досягнень їх поховала.

«Кінець світу». Фондовий ринок, який останнім часом почав реагувати на політичні події, на обрання Тимошенко прем’єром не відреагував. Зовсім.

Певно, інвестори не очікують жахіть реприватизації. Обґрунтовано чи ні — побачимо. Але факт, що команда Тимошенко, яка помітно змінилася з 2005 року, значно більше уваги приділяє роботі зі світовою бізнес-спільною, що не сприймає таких методів відновлення справедливості. Просто будь-який інвестор, уявивши, що «на його місці міг бути я», остережеться мати справу з урядом карателів.

Окремими випадками, як уже доводилося чути, процес, звісно, піде. Стосовно «Луганськ­тепловоза», наприклад, справедливість буде відновлено, причому, що особливо важливо, поверне народу вкрадене не вітчизняний, а закордонний олігарх.

Останнім часом, правда, з’явилася інформація про можливе «відновлення справедливості» стосовно приватизованого раніше «Укррудпрому».

«Самовбивці». Точка зору, що побутує не так у середовищі регіоналів, як серед самих бютівців. Коктейль із інфляції, цін на газ та підвищення виплат населенню багатьох протвережує і знижує тонус.

Втім, так заведено називати кожен новий уряд. Певно, в еліті все ж таки дуже сильні очікування того, що все тут колись таки повалиться.

«Міжвиборність». Прем’єр-міністр знайшла чудову відповідь на запитання: «І як вам Балога?». «Без нього позачергових виборів не було б, за що йому величезне спасибі».

На її думку, мабуть, Віктор Іванович перший етап своєї історичної місії виконав і саме час йому розпочинати другий етап — організацію плавної, безболісної, організаційно вибудуваної і юридично бездоганної передачі влади. Самі розумієте, у Віктора Івановича — власне розуміння його історичної місії.

Що для Тимошенко нинішнє прем’єрство? Багато народу шукає відповідь на це запитання. Ще більше — її вже знайшли: сходинка. І сумніватися в цьому підстав дедалі менше.

Ще менше їх стало в четвер увечері, коли прем’єр-міністр звернулася до народу, як вона сказала, «без посередників», і пообіцяла зробити ці зустрічі традиційними.

Звернення це не було ритуальне хоча б тому, що вийшло на «Інтері», а не на традиційному Першому національному. І це не був «привіт президентові», оскільки його було згадано мимохідь, наприкінці, за принципом «і він теж із нами». При цьому вона не допустила жодного натяку на якийсь саботаж її діяльності з боку президентської команди. Крий Боже. Вона просто вдала, що її немає.

Інколи здається, що Юлія Володимирівна їде до своєї давньої мрії не просто дорогою, а по рейках, причому вниз, без жодного докладання зусиль, а підштовхують її до цього не лише все її оточення, а й опоненти, в яких поселилася віра в її непогрішність. «Вона все одно виграє. Стане прем’єром — виграє, не стане — знову виграє. Ітимуть справи — для неї добре, не йтимуть — вона розповість усім, що винні вороги, всі їй повірять і піде вона в найбільш сприятливий для неї момент». Цей текст із варіаціями доводилося чути як від депутатів-регіоналів, так і від нунсівців.

І така приреченість звучить у цих словах, що доводиться пропонувати два варіанти дальших дій: триматися або здаватися. Підняти моральний дух не вдасться: нагадування про те, що вона — жива людина, робить помилки, далеко не безгрішна, — не переконують. Певно, десь у глибині душі вони все ж таки припускають, що вона і є Бог.

Чомусь здається, що в секретаріату президента тепер справді з’явилося серйозне завдання. Діючи переважно законними методами, використовуючи інформаційний простір і деякі ще не до кінця розставлені кадри, не тільки утримати прем’єр-міністра в рамках, а й вбудувати її в якусь майбутню конструкцію влади.

Причому не просто запропонувати й утворити конструкцію, наприклад ухвалити на референдумі нову Конституцію і ввести її в дію, не просто запропонувати Юлії Володимирівні там якесь місце, а саме вбудувати її в нову систему влади. Отримавши від неї, як любить казати президент, на це акцепт.

І це вам не парламенти розпускати. Це вже практично теорема Ферма. І, як у випадку з теоре­мою, переважна більшість скаже: це неможливо. І, мабуть, із цією думкою можна погодитися.

Хоча теорему Ферма зрештою все ж таки довели…

You must be logged in to post a comment.