Влада і політики. Політичні новини Львова, України та світу

Між французьким президентом та українським прем’єром існує взаємна симпатія.

Галина АккерманПерший візит Тимошенко буде до Франції?

Історія дипломатії підтверджує факт, що зовнішня політика Франції часто робиться на приватних взаєминах лідерів. Усім відомо, як, проігнорувавши встановлені правила, Ніколя Саркозі особисто привітав Юлію Тимошенко з її новим призначенням.

Не секрет, що між французьким президентом та українським прем’єром існує взаємна симпатія. Чим вона може обернутися для України? Чи готова Франція підтримувати нашу країну в її євроінтеграційних прагненнях? Чого можна чекати новому українському прем’єрові від енергійного прагматика, законодавця нової «дипломатії бізнесу» Ніколя Саркозі? Які перспективи двосторонньої співпраці чекають на Францію та Україну в найближчому майбутньому? На ці та інші запитання спецкорові «Главреда» погодилася відповісти французький міжнародний оглядач, есеїст і критик, доктор історичних наук (Сорбонна) Галина Аккерман.

Галино, коли навесні лідер БЮТ відвідала Францію з коротким візитом, їй так і не вдалося зустрітися з Ніколя Саркозі. Як ідуть справи зараз, коли в обох відбулися важливі в їх житті призначення?

Гадаю, що зараз чинна французька влада виявить безперечну цікавість до України. Понад те, я знаю, що готується запрошення для Юлії Володимирівни відвідати Париж, а також зустрічі з низкою керівників правлячої партії (Союз за народний рух Франції. – Ред.), членами уряду, тож зближення відбудеться. (За інформацією джерела «Главреда» з дипломатичних кіл, зустріч може відбутися 16 січня 2008 року.)

Наскільки далеко, крім формальних радісних висловлювань, просунеться двостороння співпраця?

Перші кроки Ніколя Саркозі показали, що, незважаючи на його правозахисну риторику про дотримання прав людини, на ділі він веде політику досить прагматичну. Ми це бачили на прикладі з Росією, зокрема з Путіним. Попри те, що Саркозі не був зобов’язаний навіть формально вітати партію влади «Єдина Росія», він поспішив привітати Путіна з перемогою. Після Саркозі російського президента привітав лише італійський прем’єр-міністр Романо Проді. Більше ніхто із західних політиків цього не зробив. Хочу відзначити, що це не було протокольним поздоровленням, оскільки це не були вибори президента. Франція могла обмежитися листом голові Національних зборів Борису Гризлову, але президент країни особисто привітав свого візаві.

Ніколя Саркозі намагається вести таку особисту політику і, звичайно, політику, орієнтовану, перш за все, на бізнес. У зв’язку з чим для розвитку тісних відносин України і Франції необхідно шукати реальні великі проекти. Зокрема, це може бути співпраця в галузі ядерної енергетики. Поза сумнівом, це буде приводом для зближення двох країн. У Саркозі, про що я можу особисто засвідчити, є певні симпатії в Україні. Він був у Києві, особисто зустрічався з Юлією Тимошенко. Одного разу він у моїй присутності висловився, що «Київ і Україна – це Європа, це не Туреччина». Тому апріорі, у зв’язку з тим, що Саркозі намагається грати на різних політичних струнах, він залишається тверезим прагматиком. Поясненням цьому служать його спроби зблизитися з Росією, отримати там вигідні контракти. Він зробив візити до Китаю, Алжиру, уклав там багатомільярдні контракти. Ніколя Саркозі важливо і необхідно виконати електоральні обіцянки.

Наскільки у Саркозі зв’язані руки передвиборними обіцянками?

Він обіцяв динаміку економічного зростання в країні. Динаміка спостерігається, але дуже повільна. Французькій владі треба звідкись брати гроші, перш за все для того, щоб якимось чином оплачувати всі фіскальні заходи. Тому Ніколя Саркозі прийняв певні рішення з полегшення податкового тягаря для французів, адже не секрет, що французи залишаються найбільш оподатковуваною в Європі нацією. Для того, щоб «розв’язати руки», французький президент і веде таку комівояжерську політику. Кажучи звичною мовою, їздить по світу і продає французькі товари. І йому абсолютно не заважає той факт, що сьогодні між Росією і США прохолодні відносини – він є другом і для США, і для РФ. Так само він буде другом України, якщо для цього буде предмет і реалізація абсолютно конкретних проектів.

На ваш погляд, окрім енергетичної сфери, що б іще могло зацікавити французьку сторону?

Нині цілком очевидно, що з розширенням Шенгенської зони з’являється важлива тема для співпраці України і ЄС, у тому числі й Франції. Європейці знають, що одним з основних шляхів проникнення нелегалів до Західної Європи є «доріжка», яка проходить через Західну Україну і Польщу. Це навіть має свою назву в Європі – «зелена віза». Всі знають, скільки це коштує, відомо, через який лісок проводять нелегалів, відомо, що через Польщу їх везуть на вантажівках до Німеччини. Тепер Польща вступила в Шенген і, певна річ, ця доріжка частково прикриється, але не повністю, оскільки для цього на кордоні потрібно сконцентрувати величезну кількість військ з обох боків.

Саме тему боротьби з нелегальною міграцією і впорядкування міграційних потоків Ніколя Саркозі обрав головною під час свого президентства і майбутнього головування в ЄС. Тому, якщо Україна хоче отримати вдячність Євросоюзу і, зокрема, Франції, вона має вжити дуже серйозних заходів з боротьби з нелегальною міграцією. У цьому питанні є ще один цікавий, на мій погляд, аспект.

Який саме?

Франція зараз ввела міграційну міру, зокрема, вона заохочує трудову міграцію і посилює міграцію через возз’єднання сімей. До нас доходить інформація, що зараз українцям, особливо із заходу країни, отримати туристичну візу до Франції практично неможливо. Французька влада побоюється великих потоків заробітчан з України, оскільки між країнами відсутня відповідна законодавча база. Тому однією з тем, якою може сьогодні зайнятися новий уряд України, – це діалог з ЄС і особливо з Францією з підготовки необхідних угод. Адже Україна має вже трудові угоди відносно робочої сили з деякими країнами, у тому числі і європейськими.

У Франції існує велика потреба в кількох десятках професій. Зокрема, йдеться про будівельних робочих, представників різних професій у сфері обслуговування, поза сумнівом, є потреба в українських домробітницях, нянях, жінках, готових доглядати за старими. Кілька сотень тисяч робочих місць із цих професій вакантні. У Франції немає для громадян України, на відміну від Італії, Іспанії, Ізраїлю, ніяких можливостей мати легальні трудові угоди, законно приїздити заробляти гроші і виїжджати назад. І тут мова йде не про сезонні роботи, а про трудові контракти на кілька років.

А наскільки реально це зробити з урахуванням французького законодавства?

Саме зараз у Франції з’явилася законодавча можливість у таких контрактах, тому, мені здається, що ця тема й повинна стати предметом дуже серйозних обговорень між новим урядом України і французьким урядом. Тобто, з одного боку, це наведення ладу у сфері нелегальної імміграції, а з іншого – надання можливості українцям легально приїжджати працювати до Франції. Водночас з’явиться можливість для вільних відвідин Франції українськими туристами.

Я думаю, що ініціативи Саркозі і дії знову створеного міністерства міграції якраз і спрямовані на підготовку подібних угод з цілою низкою країн. Хоча мова поки йде про країни традиційно франкомовні, зокрема африканські й країни Магрибу, але «українська тема» в цьому контексті могла б стати великим проривом для українського уряду і вирішенням для якоїсь частини сегмента українського населення питання про безробіття. У разі підписання подібних міжурядових угод зарплати мігрантів підвищаться, а люди отримають соціальний захист. Мова йде, перш за все, про поліпшення умов життя для трудових мігрантів з України. Сьогодні вони не можуть зняти житло, отримати медичну страховку, не мають можливості побачитися з близькими, все це в комплексі потребує вирішення.

Повернімося до економічної співпраці. Юлія Володимирівна заявила, що одним з головних завдань нового уряду стане будівництво автошляхів в Україні. Чим нашій країні може стати у пригоді французький досвід?

Французькі компанії «Буїг» та «Вінсі» мають позиції в Україні. Мені здається, за наявності в Україні відповідного інвестиційного клімату, в цілому поліпшення бізнес-атмосфери, економічні відносини зміцняться. Насправді, якщо український уряд виступить з подібними ініціативами, присутність французького бізнесу в Україні зросте, і навпаки.

Європейский концерн «Ербас» недавно заявив, що щодня на різниці курсу євро і долара втрачає мільйони прибутку, у зв’язку з чим має намір винести частину виробництва за межі зони євро. Чи можливе розміщення авіабудівних підприємств на території України?

Теоретично це не лише можливо, а й бажано для концерну, але практично – щоразу при розгляді подібних пропозицій слід враховувати й соціальний чинник. На спробу делокалізувати велику компанію чекає великий опір французьких профспілок і соціальні протести. Проте ми стали свідками величезної операції: «Рено» розмістив у Росії виробництво нової моделі автомобіля типу «Дачія», придбавши 25% акцій ВАЗу.

Для французького бізнесу Україна представляє досить великий інтерес, на її території розташовані технологічні підприємства, в яких французькі підприємці можуть бути зацікавлені при розміщенні замовлень. Думаю, це питання внутрішнього законодавства, питання довіри і бізнес-клімату.

Чи тільки економічними інтересами керувався Ніколя Саркозі, коли ініціював створення Середземноморського союзу?

Ви знаєте, ця ініціатива є дещо несподіваною. Річ у тім, що Франція, крім того, що є західноєвропейською країною, завжди тяжіла до Африки, традиційно маючи з нею тісні взаємини. Звичайно, була колонізація Північної Африки, існують великі історичні зв’язки як із Марокко, Тунісом та Алжиром, так і з «Чорною Африкою», це країни, де й досі дуже сильна франкофонія. Деяка частина місцевої інтелігенції у цих державах розмовляє чистою французькою мовою. Такою багатою, красивою французькою зараз навіть французи не говорять. Крім того, ці країни є дуже великим і надійним джерелом міграції для Франції, а міграційна політика стала для Саркозі сьогодні одним з найважливіших завдань.

Коли Франція думає про своє майбутнє, то вона думає про дві речі – безумовно, про класичну Європу і про північноафриканські країни. Саркозі поки що не зважився вибачитися за колонізаторську політику в Африці, але разом з тим прагне налагодити діалог з елітою держав Магрибу. Пояснення цього просте: у Франції хоч і найбільша народжуваність у Європі, та все одно там був і буде дефіцит людських ресурсів, а отже, й робочої сили, яка забезпечує пенсії. Пенсійна система заснована не на накопиченні, а за принципом розподілу, тобто що все працююче населення платить до пенсійного фонду, а з нього йдуть нарахування. Фактично всі, хто сьогодні працює, забезпечують пенсіонерів, а їх, у свою чергу, забезпечуватиме молоде підростаюче покоління. Враховуючи той чинник, що тривалість життя у Франції дуже висока, з часом трапитися так, що нікому буде працювати, аби забезпечити майбутні покоління пенсіонерів, які житимуть 20-30 років після виходу на пенсію. Саме ця проблема змусила владу взяти жорсткий курс на пенсійну реформу і відмінити спеціальні пільгові режими, продовжити пенсійний ценз до 65 років. Проте цього недостатньо, і Франції необхідно якомога більше робочої сили, котра має працювати для накопичення грошової маси для пенсіонерів.

Усе-таки повернімося до створення Середземноморського союзу…

Так ось, основна ідея створення G – Мed (Середземноморський союз) – це досягнення і підписання двосторонніх угод для максимального обмеження нелегальних потоків. Для цього необхідно, щоб у цих країн з’явилася перспектива розвитку. У майбутньому ЄС буде важко стримати лавину мігрантів з Африки. Це, як правило, бідні люди, які не мають ніякої перспективи на батьківщині і мріють влаштуватися у Франції чи інших країнах ЄС. Тому зараз ідея полягає в тому, щоб допомогти цим країнам створити робочі місця, тобто зробити їх привабливими для власного населення, для чого необхідна тісна співпраця, економічні проекти. У цьому й полягає завдання Франції, яка є центром тяжіння для африканських країн, при цьому набагато важливішим, ніж для будь-якої іншої європейської країни.

Тому ми й спостерігаємо певний скепсис серед європейських лідерів, перш за все, Німеччини і Східноєвропейських країн?

Ви знаєте, Ангела Меркель, попри офіційні заяви у Парижі під час франко-німецького саміту у грудні, залишиться при своєму. Ні Східній Європі, ні Німеччині ця Африка і Магриб не потрібні, у німців традиційно інші інтереси. Для Німеччини традиційне джерело мігрантів – це турки, вони там уже давно влаштувалися, їх там налічується більше 2 млн чоловік, турецька громада розмовляє німецькою.

У Франції, за великим рахунком, безвихідне становище, тому ідея полягає в тому, щоб створити такий альянс. Союз міг би стати паралельним міждержавним об’єднанням. І йдеться поки що не про політичну інтеграцію, а про економічне об’єднання країн басейну Середземного моря. До того ж у країн Північної Африки є енергетичні ресурси, і співпраця з ними у цій сфері дозволить Франції та ЄС здобути альтернативні джерела енергоресурсів і таким чином послабити вплив Росії і залежність від неї.

Крім того, мова також іде про врегулювання конфліктів у цьому регіоні, про те, щоб займатися екологією моря, розвивати товарообмін і головне – щоб одні країни регіону допомогли іншим країнам, які до ЄС не входять. У Франції сьогодні вже 10% населення – африканського походження. За прогнозами вчених, протягом найближчих 15–20 років їх вже буде 30%. Тобто, хочемо ми цього чи ні, процес розвивається, і якщо його неможливо зупинити, необхідно його очолити. Ясна річ, що країни Середземномор’я, що входять до ЄС (Італія, Португалія та Іспанія), вітають цю ініціативу, решта виступають стримано і вбачають у цьому створення нової конкуруючої організації.

Ви вважаєте, що Євросоюз допомагатиме G –Мed?

Знаєте, в Європі є аналітики, які гадають, що фактично, якщо ця нова спільність відбудеться (її перший саміт за ініціативою Саркозі намічено на 13 липня 2008 року), то Європа здобуде шанс збільшити свій вплив у світі.

Геостратегічні прогнози свідчать, що якщо Європа не зуміє розширитися, її роль у сучасному світі звужуватиметься. Існує багато центрів сили: Китай, Індія, Латиноамериканські країни, перш за все Бразилія, США залишаються величезним полюсом, Росія відроджується. Пропонований проект може вдихнути нове життя в майбутнє ЄС, тому що велике демографічне зростання, додаткові ресурси, товарообіг можуть стати основою для великої економічної зони. Мені здається, що у віддаленій перспективі ті країни ЄС, які ставляться до цього прохолодно, зрозуміють, що в цьому й полягає майбутнє. Крім того, в усіх цих країнах існує небезпека ісламізму. Ми пам’ятаємо про кровопролитні внутрішні сутички, нескінченні теракти в Алжирі, інші країни, на цій території діє «Аль-Каїда», існує широка радикалізація в цілій низці країн з мусульманським населенням, тому, якщо існує можливість їх якимось чином наблизити, поки вони ще світські, це потрібно робити.

Тоді чому Саркозі відкидає Туреччину?

Мабуть, я розумію, чому Саркозі займає таку ворожу позицію щодо Туреччини. Ця мусульманська країна при всіх її складнощах, при тому, що її формально світський режим тримається на армії, залишається цілком демократичною державою. Всі ми були свідками багатомільйонних маніфестацій на захист світського режиму, якби там було б щось інше, їх би не було. У Туреччині плюралістична преса, багата література, це велика і жива країна. Саркозі з приводу турецької європейської інтеграції займає найжорсткішу позицію в усій Європі. Складно говорити, наскільки це виправдано. Звичайно, французький президент думає, що створення Середземноморського союзу, до складу якого обов’язково ввійде й Туреччина, допоможе не лише розв’язати Кіпрський конфлікт, а й інтегрувати цю країну. Але Анкара, знову ж таки, хоче не в цей союз, а саме в ЄС. І, взагалі, крім того, що це мусульманська країна, у Саркозі інших аргументів не існує. Сьогодні, коли країна провела масу реформ, коли економічно «випірнула» з минулого століття, держава демонструє небувалі темпи економічного зростання, там присутня політична стабільність, дуже важко підмінити одне поняття іншим.

Можливо, причина й у вірменському питанні?

Це відіграє якусь роль, Франція визнала геноцид вірменського народу, місцева вірменська громада налічує 450 тис. чоловік, представники цього народу обіймають високі посади у місцевій політичній еліті. Наприклад, один з найближчих сподвижників Саркозі – Патрік де Віджан – є представником вірменського народу. Але мені здається, що це не пояснює позицію Саркозі, швидше, там величезне боязнь ісламу, демографія, боязнь просто того, що приєднання такої великої країни, як Туреччина, дуже змінить баланс усередині Євросоюзу. Розумною і логічною відповіддю на це могло б бути приєднання України до Євросоюзу. Поза сумнівом, одне могло б врівноважити інше. Адже ЄС – специфічне об’єднання, я не дуже розумію, до яких меж воно може розширюватися, але оскільки воно було задумане як об’єднання всієї Європи, подібне рішення виглядає природньо. Так, ніхто не думав, що звільняться Східна і Південна Європа, і, хоча співдружність розглядалася як невеликий елітарний клуб, на всіх документах написано «Європейський союз», і тут уже нікуди не подінешся. Не існує причин, з яких необхідно виключати держави, які історично і географічно пов’язані з усіма європейськими країнами.

You must be logged in to post a comment.