Влада і політики. Політичні новини Львова, України та світу

Середньостатистичний київський мільйонер — це людина віком 35 — 55 років.

Київські мільйонериКиївські мільйонери.

Не як на дріжджах, але швидше, ніж в арифметичній прогресії, зростає кількість столичних багатіїв, які зважилися показати у своїх деклараціях річний дохід у мільйон гривень і більше…

Декларації про доходи 2006 року дозволили Державній податковій адміністрації України не лише заявити про зростання кількості мільйонерів в Україні, а й констатувати, що найбільш концентровані місця скупчення багачів — це Донецька, Київська, Закарпатська області і, певна річ, сам Київ. Але якщо бізнес-еліта у Донбасі займається здебільшого вугіллям і важкою промисловістю, то професійні переваги київських мільйонерів різноманітніші.

Цікаво, що середньостатистичний київський мільйонер — це людина віком 35 — 55 років, одружена, має двох дітей. Водночас і середньостатистичний киянин став багатшим на 30%: офіційно середня зарплата по столиці тепер становить 2 520 гривень. А найбагатшими у Києві є працівники банків, а також таких сфер, як авіація, трубопровідний транспорт, нафтопереробка, нерухомість та хімічна промисловість. Кількість гривневих мільйонерів у столиці зростає не щоднини, а щогодини — у 2006-му, наприклад, їх було, за офіційними даними, 614, тоді як у 2005-му — лише 289. Проте при цьому податківці зазначали, що офіційних мільярдерів у столиці поки що немає! Скільки мільйонерами, а, можливо, й першими київськими мільярдерами (офіційно, зверніть увагу!) стало в 2007 році — дізнаємося десь у середині нинішнього року, коли ДПАУ підіб’є підсумки аналізу поданих декларацій про доходи.

Проте вже зараз Держкомстат констатує, що за останній рік майже на 30% збідніли працівники сфери культури і розваг, артисти і спортсмени. Наразі у столиці зареєструвалися 44 тисячі 439 приватних підприємців, чий дохід склав у цілому близько 1 млрд 348,7 млн грн, а це в 1,2 разу вище за показник попереднього року. Найбільші доходи приватні підприємці столиці отримують у торгівлі, ремонті автомобілів, транспорті та будівництві.

Разом з тим трохи більше 30% підприємців зазнали збитків у 2007 році. Це переважно транспортники і промисловці.

За даними Державного комітету статистики України, одночасно зі зростанням доходів спостерігалося таке саме зростання витрат. Товарообіг підприємств роздрібної торгівлі, куди входять магазини, ринки і супермаркети, зріс на 29%. Кияни витратили 9 млрд 510,9 млн грн лише на споживчі послуги. Водночас, як говорить Денис Шаврук, аналітик «Альфа-капіталу», «якщо врахувати падіння продажів нерухомості, яка могла б набагато збільшити загальні витрати киянина і одночасно врахувати небувалий автобум, то все ж таки збільшення доходів столичного жителя за межі зростання інфляції у 2007 році не вийшло». Як нам повідомили у прес-службі Держкомстату, враховуючи всі складові витрат, дохід киянина все-таки зріс на 30%.

Проте ні аналітик компанії «Альфа-капітал», ні Держкомстат не враховують засилля наїжджої робочої сили, котра, ясна річ, теж збільшує покупки. Нагадаємо, що, за даними аналітико-дослідницького центру «Інститут міста», фактична кількість жителів столиці наближається до п’яти мільйонів чоловік. А тим часом в офіційних документах, у фінансових звітах продовжує фігурувати лише кількість прописаних/зареєстрованих киян, тобто трохи більше 2,7 мільйонів.

Середньостатистичний киянин, як виявляється, поступово відмовляється від ринків. Зростання продажів сільськогосподарських продуктів на ринках столиці склало трохи більше 16%. Вочевидь, кияни вимагають дедалі більше комфорту при здійсненні покупок.

З іншого боку, при загальному зростанні доходів населення відбувається й соціальне розшарування. Якщо загальне споживання зросло на 30%, то оборот ресторанного господарства — лише на 20%. Ресторани у 2007 році мали оборот близько 422,6 млн грн, за даними Київського відділення Держкомстату України.

«Главред» спробував змалювати образ середньостатистичного київського багатія, причому тієї людини, чиї і бізнес, і інтереси, і вплив, та й, власне, все її життя «зав’язане» саме на Києві. А змалювавши цей образ, так би мовити, натуралізувати середньостатистичного столичного мільйонера, тобто представити двійко-трійко тих багачів, які найбільше відповідають цьому образу. Відразу обмовимося, що капітал «звичайного» столичного багача — за нашою кваліфікацією, звісно, — коливається в широкому діапазоні, тобто від 5 до 500 мільйонів доларів.

Отже, перша і одна з найважливіших його якостей — наближеність до влади. Він повинен бути або народним депутатом, або депутатом Київради, або принаймні посідати високу посаду в міській виконавчій владі. Більшість зі списку місцевих депутатів — топ-менеджери або засновники, крупні акціонери середніх і великих компаній переважно у сфері нерухомості, будівництва, фінансів, торгівлі. Це — Володимир Присяжнюк, В’ячеслав Непоп, Михайло Голиця, Сергій Кучер, Валерій Кодецький, Олександр Пилипенко, Олексій Омельяненко, Олександр Богатирьов, Олександр Рибак, Ігор Вільдман, Ігор Баленко, Володимир Петренко, зять мера В’ячеслав Супруненко і багато інших. Усі вони — небідні люди, про що й самі не соромляться говорити. Всі вони приїздять на сесії Київради на дорогих іномарках (фото депутатської автовласності на подвір’ї мерії в день однієї з сесій Київради «Главреду» показав Михайло Бродський, теж депутат).

Також варто нагадати й про монополістів ринку будматеріалів, наприклад — Галину Герегу, фінансового директора компанії «Епіцентр», члена фракції «Громадський актив Києва». За неофіційною версією, вона є ще й власником цієї компанії.

Працює в парі з чоловіком. 25 березня 2005 року на вул. Велика Кільцева, 1-Б відкрився гіпермаркет «Епіцентр К» — його площа 35 тис. кв. м, і його було визнано найбільшим будівельним гіпермаркетом у Європі. Будівництвом нових павільйонів для компанії займається якась фірма Maximus, котрій завжди з першого разу виділяються ділянки у межах Києва під будівництво гіпермаркетів. Пані Герега, за оцінками деяких її колег, вважається однією з найзаможніших жінок Східної Європи. У цьому контексті її порівнюють із дружиною мера Москви Юрія Лужкова Оленою Батуриною, бізнес якої теж пов’язаний з будівництвом і супутніми галузями. Щоправда, статки москвички оцінюються журналом Forbs у більш ніж $1,1 млрд, а киянка ще навіть не потрапила до топ-100 найбагатших людей українського журналу «Фокус»…

«Група Черновецького», яка чудово влаштувалася у столиці впродовж останніх 5—7 років, також ні в чому собі не відмовляє. У самому сімействі Леоніда Черновецького всі полюбляють дуже дорогі машини, часто ексклюзивні — «майбах», «ламборджині»… Леонід Михайлович, народившись у Харкові і здобувши там освіту, потім попрацювавши старшим слідчим у прокуратурі, в 1990 році став генеральним директором компанії «Правекс». Черновецький здійснює контроль над групою «Правекс» і зараз, хоча різні її активи й належать членам сімейства мера. Серед активів групи — біржа нерухомості «Кристина», охоронна компанія «Безопасность», а також кілька кіпрських офшорів. Син мера, депутат Київради Степан Черновецький, нині де-юре господар «Правекс-банку».

Ще один багатий персонаж у групі Черновецького — молодий бізнесмен, уродженець Києва Денис Басс. Після закінчення вузу, на початку кар’єри, працював менеджером групи технічних секретарів, начальником відділу маркетингу, директором двох столичних філій «Правекс-банку». У квітні 2003-го Басс злітає на посаду віце-президента АКБ «Правекс-банк», у грудні того ж року він стає старшим віце-президентом банку, у січні 2004-го — заступником голови правління, а в лютому 2005-го — першим заступником голови. За визнанням самого Дениса Яковича, а також його колеги по «Правекс-банку» (а нині й по роботі у КМДА) Ірени Кільчицької, теж однієї з мільйонерок столиці, менеджери такого рангу, як вони, у банку отримували зарплату до $100 тисяч. Після приходу у столичну владу Леоніда Черновецького і блок його імені Басс став спочатку заступником голови КМДА, а потім і першим заступником, який курирує економікою та інвестиціями. Відомий своїми доброчинними проектами — за власний рахунок (близько 300 тисяч гривень) відкрив на Подолі пам’ятник письменникові Михайлу Булгакову, фінансово допомагає одній з дитячих установ у столиці.

Ще одним молодим мільйонером є заступник мера — секретар Київради Олесь Довгий, син депутата Верховної Ради Станіслава Довгого, який свого часу обіймав посади голови правління ВАТ «Укртелеком» і голови Держкомзв’язку, а будучи народним депутатом минулого скликання, очолював наглядову раду держоператора. За три роки фактичного керівництва галуззю йому вдалося збудувати вертикаль управління і створити команду «відданих людей», багато хто з яких досі займає посади в «Укртелекомі», Держзв’язку та Національній комісії з питань регулювання зв’язку (НКРЗ).

Понад те, за інформацією українських ЗМІ, Станіслав Довгий є одним з міноритарних акціонерів «Укртелекому», а близькі до нього структури контролюють Одеський завод телекомунікаційного устаткування «Телекарт», у якого «Укртелеком» купує основний обсяг таксофонів і таксофонних карток. Тарас Довгий, рідний дядько Олеся, контролює компанію «Топаз Електронікс», яка на території Київського радіозаводу проводить ліцензійне збирання побутової техніки Sanyo і Philips з імпортних комплектуючих. Тобто сімейство Довгих можна у повному складі зарахувати до сонму столичних мільйонерів. Злі язики подейкують, що навіть статки молодшого з Довгих обчислюються вже сотнями мільйонів доларів…

Ще один багатий киянин — також колишній партієць, але «зелений». Його мало хто знає, зате вся Україна знає його дружину — відому телеведучу Тетяну Рамус. Її чоловік — Ігор Воронов — за деякими даними, став головним фінансистом виборчої кампанії Віталія Кононова, який у 1999 році брав участь у президентських перегонах. До участі у змаганні політичних важковаговиків лідер політичних екологів виявився явно не готовим: він набрав усього 0,29%, посівши третє з кінця місце серед п’ятнадцяти учасників. Капітали Ігоря Олексійовича вкладені у мережу елітних столичних ресторанів і люкс-кінотеатр «Україна». Його страхову компанію «Кредо-Класік», яка страхувала обленерго і АЕС, було продано у 2005 році якимсь «представникам страхового ринку Східної Європи». Кажуть, що в 2006 році Воронов долучився до фінансування виборчої кампанії Віталія Кличка і в його блоці провів до Київради своїх людей, які одразу після того, як сам Кличко оголосив про перехід в опозицію до Черновецькому та його команди, залишили фракцію (з 14 депутатів у ній залишилося 8). Зараз «люди Воронова» працюють у фракції Партії регіонів у Київраді.

Близьким до нього є депутат Олександр Пабат, який вважає цього пана своїм другом. До речі, сам Пабат, небайдужий до дорогих та ексклюзивних авто, яких у нього кілька, називав себе у розмові з кореспондентом «Главреда» єдиним справжнім мажором столиці. Пояснював це так: він, як ніхто інший з сьогоднішніх молодих київських мільйонерів, не лише виріс у сім’ї високопоставлених працівників ЦК і Радміну УРСР, устиг покористуватися всіма благами, передбаченими для дітей таких батьків, особливо відпочинком у піонертаборі «Артек», а й зумів успішно скористатися зв’язками з часів Союзу для створення власного бізнесу. Він не приховує, що готовий витратити, наприклад, на свою виборчу кампанію, якщо захоче стати мером столиці, і п’ять, і десять мільйонів доларів. Утім, можливо, просто, скажімо так, по-мажорськи вихваляється!

Одним з політичних і бізнес-конкурентів Воронова тривалий час був Василь Хмельницький. Перший підтримував групу Суркісів у питанні обленерго, другий — відстоював позиції тандему Хмельницький—Іванов. Зараз народний депутат від Партії регіонів Василь Хмельницький — один з найбагатших людей столиці, але його мільйони вже більше пов’язані із землею. Його інтереси, втім, як і свої теж, у Київраді представляє давній співтовариш, ще столичний олігарх Андрій Іванов. Йому, окрім кількох сотень гектарів землі у столиці, фактично підконтрольні банк «Хрещатик», «Київенергохолдинг», деякі інші столичні підприємства.

З іншого боку, у Києві є люди, кияни, часто у п’ятому-десятому поколіннях, котрі заробили свій капітал виключно роботою в компанії. До влади вони наближені, так би мовити, по дотичній, світитися надто не бажають, хоча й не гребують світськими тусовками. До таких можна віднести, перш за все, представників топ-менеджменту у великих організаціях з іноземним капіталом: МТС, «Київстар», «Драгон Капітал». Топ-менеджмент цих компаній отримує зарплату від $20 тисяч на місяць, а питання благ (житла, машини, відпочинку на престижних курортах) часто вирішується на рівні елементарного договору з компанією.

Можна віднести до тих мільйонерів, які заробили свої мільйони саме активною підприємницькою діяльністю і саме в Києві, «пивного короля», почесного президента «Оболоні», нині народного депутата від НСНУ Олександра Слободяна, його колегу по парламенту, почесного президента «Київміськбуду» Володимира Поляченка, президента копанні «ХХI» Льва Парцхаладзе, главу правління і співвласницю ВАТ «Фармак» Філю Жебрівську, рідну сестру народного депутата від НУНС Павла Жебрівського… До речі, якраз ця категорія нових мільйонерів, за оцінками, наприклад, відомого доброчинного фонду «Розвиток України», на даному етапі розвитку країни є найактивнішою в інвестиціях і добродійних проектах. Це, так би мовити, прогресивні і корисні країні мільйонери.

А взагалі, за великим рахунком, київських мільйонерів завжди можна вирахувати за допомогою витрат. Адже киянина, який придбав собі квартиру на Оболонських Липках, пропрацювавши 6 років у якій-небудь успішній компанії середньої руки, погодьтеся, можна на рівних віднести до списку найзаможніших людей столиці…

Л. Федорова, «Главред»

You must be logged in to post a comment.