Влада і політики. Політичні новини Львова, України та світу

Архів блогу/h2>

Біографія Безсмертного Романа Петровича

Friday, October 8th, 2010

20100820_bessmert.jpgБезсмертний Роман Петрович, кандидат політичних наук; з 04.2007 по 2008 заступник Глави Секретаріату Президента України.

Народився (*15 листопада 1965 р., село Мотижин Макарівського району Київської області); українець; батько Петро Кирилович (1941—2005) — землевпорядник Мотижинської сільради; мати Ольга Дем’янівна (1941) — молодша медсестра Мотижинської дільничної лікарні; дружина Людмила Леонідівна (1963) — вчителька історії СШ № 286; дочка Лілія (1989).

Освіта: Київський педагогічний інститут, історичний факультет (1983-90), вчитель історії; кандидат дисертації «Соціально-політичний устрій українського суспільства (концепція Донцова)» (Інститут національних відносин і політології НАНУ, 1997).

Народний депутат України 5-го скликання з 04.2006 від Блоку «Наша Україна», №23 в списку. На час виборів: голова Ради Політичної партії «Народний Союз Наша Україна». Член Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (з 07.2006), голова фракції Блоку «Наша Україна» (04.-12.2006); голова центрального виконкому НСНУ (з 12.2006). Склав депутатські повноваження 04.2007.

Народний депутат України 4-го скликання 04.2002-03.05 від блоку В.Ющенка «Наша Україна», № 13 в списку. На час виборів: народний депутат України, б/п. Член фракції «Наша Україна» (з 05.2002), член Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (з 06.2002). Склав депутатські повноваження 03 березня 2005.

Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-04.2002 від НДП, № 11 в списку. На час виборів: народний депутат України, Постійний представник Президента України у ВР України, член НДП. 03.1998 — кандидат в народні депутати України, виборчій округ № 95, Київська область З’яв. 72.4 %, за 17.6 %, 2 місце з 34 прет. Членами фракції НДП (05.1998-01.2002, уповноважений представник — з 05.1999), член фракції ПРП «Реформи-Конгрес» (з 01.2002); член Комітету з питань державного будівництва, місцевого самоврядування та діяльності рад (з 07.1998, пізніше — Комітетт з питань державного будівництва, місцевого самоврядування).

Народний депутат України 2-го скликання з 04.1994 (2-й тур) до 04.1998, Макарівський виборчій округ № 220, Київська область, висун. УРП. Голова підкомітету з питань діяльності Рад і самоврядування Комітету з питань державного будівництва, діяльності рад і самоврядування. Член групи «Конституційний центр» (до цього — секретар групи «Державність»). 1983-85 — служба в армії. З 08.1990 — вчитель історії, Бородянська СШ № 2, Київ. область. 01.1997-10.99, 12.1999-04.2002 — Постійний представник Президента України у ВР України. 04 лютого −29 листопада 2005 — Віце-прем’єр міністр України.

Був членом УРП, НДП. Член політвиконкому і Політради НДП (06.1997-11.2001). Керівник штабу блоку «Наша Україна» (2004), член Комітету національного порятунку (11.2004-01.05). Керівник виборчої кампанії НСНУ до ВР України (10.2005-03.06). Голова Ради НС «Наша Україна» (03.2005-12.06). Керівник Центрального виконавчого комітету Народного Союзу «Наша Україна» (31 березня2007-12 липня 2007)

Орден «За заслуги» ІІІ (12.1996), II ст. (01.2007).

Захоплоплення: футбол, баскетбол, рослинництво.

Біографія Порошенка Петра Олексійовича

Friday, October 8th, 2010

87.jpgНародився 26 вересня 1965 року в м. Болград, Одеської обл.

Голова Комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності з липня 2006 року і до сьогодні

Секретар РНБО України з 2 квітня до 8 вересня 2005 року

Порошенко Петро Олексійович, кандидат юридичних наук (2002 р.); ВР України, член фракції Блок “Наша Україна” (з 04.2006); член Ради НБУ (з 16.07.1999), заступник. голови (з 11.2000); чл. Ради НС “Наша Україна” (з 03.2005); голова правління Благодійного фонду Петра Порошенка; чл. Антикризового центру (з 06.2005).

Народився 26.09.1965 (м. Болград, Одеська обл.); українець.

Освіта:

1982-1984 р., 1986-1989 р. – Київський ун-т ім. Т. Г. Шевченка, факультет міжнародних відносин і міжнародного права, спеціальність – економіст-міжнародник.

Канд. дисертація “Правове регулювання управління державними корпоративними правами в Україні” (Одеська національна юридична академія, 2002 р.).

Трудовий шлях:

1990-1991 р. - заступник генерального директора Об’єднання малих підприємств і підприємців “Республіка”.

1991-1993 р. - генеральний директор АТ “Біржовий дім “Україна”.

1993-1998 р. - генеральний директор ЗАТ “Український промислово-інвестиційний концерн”. Президент ВАТ “Завод “Ленінська кузня”; голова ради АКБ “Мрія”.

03.1997-10.2001 – член наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей “Україна – дітям”.

05.1997-02.2003 – член Координаційної ради з питань функціонування ринку цінних паперів в Україні.

04.1998-04.2002 – народний депутат України 3 скликання виборчий округ №12, Вінницької області. На час виборів: голова наглядової ради ВАТ “Вінницька кондитерська фабрика”.

03.1997-10.2001 – член наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей “Україна – дітям”.

05.1997-02.2003 – член Координаційної ради з питань функціонування ринку цінних паперів в Україні

05.1998-02.2000 – член фракції СДПУ(о).

10.1998-02.2000 – член Політбюро СДПУ(о)

З 07.1998 р. – голова підкомітету цінних паперів, фондового та інвестиційного ринків Комітету з питань фінансів і банківської діяльності.

03.1998 р. – кандидат у народні депутати України від СДПУ(о), №11 у списку

З 02.2000 р. – керівник групи “Солідарність”, керівник фракції Партії “Солідарність”.

07 -11.2000 р. – Голова Партії солідарності України.

11.2000-2001 – співголова Партії регіонального відродження “Трудова солідарність України”.

03-11.2001 – заступник голови Партії регіонів України.

11.2001-03.2005 – голова Партії “Солідарність”.

2001 р. – керівник центр. штабу “Виборчого блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”.

З 04.2001 р. – співголова Міжвідомчої комісії з підготовки пропозицій щодо стабілізації роботи кораблебудівної галузі.

04.2002-09.2005 – народний депутат України ВР 4 скликання, виборчий округ №12, Вінницька обл., висунутий виборчим блоком політичних партій “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”. На час виборів: народний депутат України, член Партії “Солідарність”.

З 05.2002 р. – член фракції “Наша Україна” (уповноважений представник з 06.2002).

З 06.2002 р. – голова Комітету з питань бюджету.

2004-2005 р. – 1-й заст. глови Коорд. ради блоку “Наша Україна”; довірена  особа канд. на посаду Президента України В. Ющенка в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі.

11.2004-01.2005 – член Комітету національного порятунку.

03.-11.2005 р. – заступник голови Ради НС “Наша Україна”.

08.09.2005 р. – склав депутатські повноваження.

08.02.2005 р. – 08.09.05 р. – Секретар Ради Національної Безпеки та Оборони України.

02.-10.2005 р. – член Ради Національної Безпеки та Оборони України.

04.2005 р. – Голова Комісії з перевірки дотримання вимог законодавства, реалізації державної політики в сфері раціонального використання й охорони земель.

05.2005 р. – 11.2005 р. - Голова Міжвідомчої комісії з питань реформування правоохоронних органів 05.2005 р. – Голова Комісії з питань реформування судової системи України.

06.2005 р. - Член Антикризового центру.

З 04.2006 р. – народний депутат України 5 скликання від Блоку “Наша Україна”, №33 у списку. На час виборів: голова правління Благодійного фонду Петра Порошенка, член НСНУ.

З 07.2006 р. - Голова Комітету ВР із питань фінансів і банківської діяльності.

Родина:

Батько Олексій Іванович (1936 р. н.) – генеральний директор концерну “Укрпромінвест”; мати Євгенія Сергіївна (1937-2004); дружина Марина Анатоліївна (1962 р.н.) – лікар; син Олексій (1985 р.р.); доньки Євгенія (2000 р.н.) та Олександра (2000 р.н.); син Михайло (2001 р.н.).

Петро Порошенко – заслужений економіст України (08.1997); лауреат міжнародної премії ім. П. Орлика, Держ. премії України в області науки і техніки (1999). Власник Ордена “За заслуги” ІІІ (12.1998), ІІ ст. (09.1999).

Співавтор підручника “Сучасні міжнародні економічні відносини”, автор монографії “Державне управління корпоративними правами в Україні. Теорія формування правовідносин” і низки наукових публікацій.

Біографія Клюєва Андрія Петровича

Monday, September 27th, 2010

200px.jpgНародився 12 серпня 1964 року в м. Донецьку

Віце-прем’єр-міністр України з грудня 2003 року по грудень 2004 року; повторно: з 4 серпня 2006 року й по сьогодні

Андрій Петрович Клюєв.Народився 12 серпня 1964 року в м. Донецьку.

У 1986 році закінчив з відзнакою Донецький політехнічний інститут (Донецький національний технічний університет) за фахом гірський інженер. У 1989 році захистив дисертацію, присвоєно учений ступінь кандидата технічних наук.

У 1983 р. працював підземним гірником на шахті ім. А.Засядька.У 1984-1985 р. – учень гірника очисного вибою, гірський майстер шахти ім.М.Горького. З серпня по грудень 1986 року – заступник начальника ділянки шахтного транспорту шахти «Белореченская» ПТ «Ворошиловградвуголь».1986-1991 р. – аспірант, науковець Донецького політехнічного інституту. З 1991 по 1994 р. – технічний директор об’єднання «Шельф», президент акціонерного товариства «Промкомсервіс», генеральний директор акціонерного товариства «Укрпідшипник».

З 1994 по 2002 р. працював заступником голови Донецької обласної ради, першим заступником Донецького міського голови, заступником голови Донецької облдержадміністрації з питань розвитку територій і зовнішньоекономічних зв’язків, виробництва товарів народного споживання.

Був обраний депутатом Донецької міської ради (1996-2002 р.).

Президент Федерації боксу в Донецькій області (з 03.2000).

З квітня 2002 року – народний депутат України.

10.12.2003-29.12.2004  – віце-прем’єр-міністр України.

У Верховній Раді України IV скликання – голова Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки. Член фракції Партії регіонів «Регіони України».

05.2002-06.2002 – член фракції “Єдина Україна”.

З квітня 2003 року – секретар Політради Партії регіонів.

06.2002-09.2005  – член фракції “Регіони України”.

З 09.2005 р. – член фракції Партії регіонів “Регіони України”.

З 06.2002 р. – глава Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки.

З 04.2006 р. – народний депутат України від Партії регіонів, №14 у списку.

З травня 2005 року – заступник голови фракції Партії регіонів.

З липня 2006 року – член Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки.

З 4 серпня 2006 року – віце-прем’р-міністр України.Нагороджений орденом «За заслуги» III і II ступеня, Почесною Грамотою Верховної Ради України.

Біографія Єханурова Юрія Івановича

Saturday, September 4th, 2010

1160234693.pngЄхануров Юрій Іванович – український політик, прем’єр-міністр України в 2005-2006 рр.

Народився 23 серпня 1948, село Белькачі Учурського району Саха-Якутії, в Україні проживає з 1963 року.

У 1963 р. закінчив Буйську восьмирічну школу Бічурського району Республіки Бурятія, потім Київський будівельний технікум, Київський інститут народного господарства, аспірантуру. Кандидат економічних наук, з 2002 р. – професор Національного університету ім. Т. Г. Шевченка [1]. Нагороджений орденом «Знак Пошани» у 1977 році.

Трудову діяльність Єхануров розпочав 1967 року на заводі залізобетонних виробів тресту «Київміськбуд № 4», де пройшов шлях від майстра до директора заводу.

З 1977-го по 1978 рік Юрій Єхануров – заступник керуючого трестом «Буддеталь» по виробництву.

У 30 років став керуючим трестом «Київміськбудкомплект». З 1985-го по 1988 рік керував трестом «Буддеталь». Потім упродовж трьох років працював заступником начальника Головкиївміськбуду з економічних питань.

З набуттям Україною незалежності Юрій Єхануров обіймає різні керівні посади, пов’язані з формуванням державної політики, насамперед в економічній сфері. З 1991 по 1998 рік працює в Державній економічній раді України, заступником голови Київської міської адміністрації, заступником Міністра економіки України, головою Фонду державного майна України, Міністром економіки, Головою Держкомпідприємництва України.

Юрій Єхануров стояв біля витоків української приватизації та Фонду державного майна України. Проведена під його керівництвом мала приватизація заклала фундамент для розвитку в Україні малого й середнього підприємництва.

1998 року Юрія Єханурова обрано до Верховної Ради України від м. Житомира. З 1999-го по 2001 рік працює на посаді Першого віце-прем’єр-міністра України в уряді Віктора Ющенка.

Після відставки уряду В. Ющенка з червня по листопад 2001 р. – перший заступник Голови Адміністрації Президента України (Леоніда Кучми). З листопада 2001-го по квітень 2002-го займається питаннями адміністративної реформи як Уповноважений Президента України.

З перемогою блоку «Наша Україна» на парламентських виборах 2002 року переходить на роботу до Верховної Ради IV скликання, де очолює Комітет з питань промислової політики та підприємництва. У березні 2005 року Єханурова обрано головою виконкому партії «Народний Союз «Наша Україна».

Очолює низку громадських організацій, що опікуються проблемами розвитку малого й середнього бізнесу. Зокрема є президентом Спілки малих, середніх і приватизованих підприємств України, Координаційно-експертного центру об’єднань підприємців України, Всеукраїнської асоціації роботодавців.

1 квітня 2005 року Президент України Віктор Ющенко призначив Юрія Єханурова головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації, а 8 вересня 2005 виконуючим обов’язки прем’єр-міністра України.

22 вересня 2005 року після схвалення кандидатури Юрія Єханурова Верховною Радою Президент України Віктор Ющенко призначив його прем’єр-міністром України. 4 серпня 2006 року склав повноваження прем’єра.

Одружений. Має сина.

Біографія Герман Анни Миколаївни

Friday, September 3rd, 2010

200px-wp_anna_german_2.jpgРодина

Батько — Стеців Микола Петрович (1932—1971), робітник.

Мати — Катерина Григорівна (*1936), працівник культури.

Чоловік — Герман Сергій Михайлович (*1952), дипломат.

Сини — Микола та Роман (загинув 15 червня 2009 року в віці 16 років у автокатастрофі на трасі Одеса-Київ, похований на Байковому кладовищі).

Захоплення

Орієнталістика.

Освіта

Закінчила Львівський державний університет імені І. Франка, факультет журналістики. Спеціальність — журналіст.

Володіє німецькою, англійською, польською мовами.

Кар’єра
1981—1984 — працювала у редакції районної газети «Ленінська зоря» (Миколаїв) на посадах телетайпіста, кореспондента, завідувача відділом редакції.
1985—1987 — кореспондент газети «Ленінська молодь» (Львів).
1986—1987 — член правління Спілки журналістів СРСР (Москва).
1987—1989 — завідувачка відділом газети «Ленінська молодь» (Львів).
1989 – кореспондент Української незалежної інформаційно-видавничої спілки В’ячеслава Чорновола.
1991—2002 — кореспондент міської газети «Ратуша» (Львів). Водночас — вільний співробітник Радіо «Свобода».
Із 1997 р. — кореспондент «Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода» у Варшаві.
2003—2004 — директор Київського бюро «Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода» (Radio Free Europe / Radio Liberty).
З травня 2004 по грудень 2004 — прес-секретар Прем’єр-міністра України, керівник Прес-служби Кабінету Міністрів України.
З січня 2005 по травень 2006 — радник голови Партії регіонів.
З травня 2006 по листопад 2007 — Народний депутат України 5-го скликання, член фракції Партії регіонів, №106 у партійному списку.
З липня 2006 по січень 2007 — перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.
З січня 2007 р. — член Комітету Верховної Ради України у закордонних справах.
З серпня 2006 по грудень 2007 — радник Прем’єр-міністра України.
З листопада 2007 по 12 березня 2010 року — народний депутат України 6-го скликання, заступник Голови фракції Партії регіонів, Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.
З лютого 2010 – заступник Глави Адміністрації Президента України

Творчий доробок

Автор книги «Піраміди невидимі» (2003, під дівочим прізвищем Стеців) та понад 2000 публіцистичних статей.

Відзнаки

Відзнака «За внесок у міжнаціональне порозуміння».

Біографія Противсіх Василь Васильович

Thursday, September 2nd, 2010

Місце народження, освіта. Народився в селі Олешків Снятинського району Івано-Франківської області. У 1975 р. закінчив Львівський державний університет за кваліфікацією “юрист”.

Кар’єра. Після закінчення школи поїхав працювати на будівництво Калуського хімкомбінату. У лютому 1965 р. перейшов працювати вантажником на Івано-Франківський авторемонтний завод.

1965-1968 рр.. – Служба в Радянській Армії. Після демобілізації працював у колгоспі.

1975-1976 рр.. – Старший юридичний консультант Івано-Франківського обласного управління сільського господарства.

У 1976 році переведений в апарат Івано-Франківського облвиконкому.

1980-1991 рр.. – Заступник голови, голова міськвиконкому міста Яремче. Звільнений з посади голови рішенням міськради.

1992-1994 рр.. – Представник України в СНД.

У 1994 р. переведений на посаду заступника начальника консульського управління Міністерства закордонних справ України.

1995 р. – заступник начальника, начальник Івано-Франківської митниці.

З 1997 р. – президент Івано-Франківської торгово-промислової палати.

Обирався депутатом Львівської міської ради, тричі – депутатом міськради Яремчі, двічі – депутатом Івано-Франківської облради.

Позапартійний.

Як написали в 2005 році “Столичні новини”, “Василя Гуменюка (на той момент прізвище Противсіха, – ред.), Його патріотизм і благородство душі за довгі роки знайомства завжди високо цінував Президент України Віктор Ющенко”.

В. Противсіх стверджує, що добре знає В. Ющенко: “Я його дуже давно знаю. Мене з ним познайомив покійний Вадим Гетьман, він ще працював у банку” Україна “начальником підрозділу. Ну, що я можу сказати, я ніколи не міг собі уявити, що так може мінятися людина, дійшовши до посади Президента. Перед президентськими виборами 2004 року я Віктору Андрійовичу вручив свою особисту булаву, яку мені подарували на 50-річчя. Я йому кажу: “На, Вітя, тримай – це тобі гетьманська булава і бути тобі Президентом України “. Це було сказано мною ще задовго до виборів, в Івано-Франківському аеропорту, при багатьох свідках”.

У 2007 р. балотувався на дострокових виборах до Верховної Ради під номером 23 у списку блоку “КУЧМА”, який очолював політик Олександр Волков.

2 жовтня 2009 – змінив прізвище Гуменюк на Противсіх.

Сімейні узи. В. Противсіх одружений. Виховав дочку та сина.

Біографія Пабата Олександра Вікторовича

Thursday, September 2nd, 2010

Пабат Олександр Вікторович

Я, Пабат Олександр Вікторович, народився 22 березня 1974 року у Полтаві (батько – Пабат Віктор Олексійович, мати – Пабат Лариса Петрівна (Геращенко)), громадянин України.

У 1987 році разом з сім’єю переїхав до Києва, де зі срібною медаллю закінчив школу № 90 і поступив до Медичного інституту ім. Богомольця на факультет стоматології. Диплом отримав у 1996 році.

У 1993-1996 роках працював в АТ «Фінанси та кредит» на посаді провідного експерта з реклами. У 1996-2002 роках – начальник відділу реклами та будівництва АТ «Фінанси і кредит».

У 2000 році розпочав громадську діяльність – співпрацював з Київським благодійним фондом «Рідна оселя».

У 2002 році став депутатом Київської міської ради. У цьому ж році створив свою першу громадську організацію – соціальний центр «Борщагівка».

У 2004 році отримав другу освіту, закінчивши Національний економічний університет за спеціальністю «фінанси». Третю освіту отримав у Національному університеті ім. Т. Г. Шевченка, закінчивши факультет правознавства.

У 2002 – 2005 роках працював заступником голови Святошинської районної державної адміністрації з питань економіки, промисловості, підприємництва та інвестицій (Київ). У ці ж роки створив молодіжну організацію «Зелень» та громадську організацію «Стрітрейсинг».

У 2005 році став ініціатором створення спілки громадських організацій «Громадський актив Києва» (ГАК). На виборах 2006 року ГАК виявився єдиною неполітичною силою, яка пройшла до Київської міської ради.

На перевиборах 2008 року знову пройшов до Київської міської ради у складі Громадського Активу Києва.

У березні 2009 року став ініціатором створення всеукраїнського громадського руху «Народна Армія Спасіння».

Одружений на Іванні Анатоліївні Пабат, виховую двох дітей – Олексія та Олександра.

Час проживання в Україні – з народження, тобто з 22.03.1974 року.

Адреса проживання: м. Київ, вул. Доброхотова 15, кв. 106

Біографія Яценюка Арсенія Петровича

Saturday, August 28th, 2010

Арсеній Яценюк
Дата й місце народження: 22.05.1974, м. Чернівці.
Освіта: вища.
Закінчив Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича, юридичний факультет, “правознавство” (1996); Чернівецький торгово-економічний інститут Київського торгово-економічного університету, спеціальність “облік і аудит” (2001). У 2004 році захистив дисертацію та здобув науковий ступінь кандидата економічних наук.
12.1992 – 09.1997 – президент юридичної фірми “ЮРЕК-ЛТД”, м. Чернівці.
01.1998 – 12.1998 – консультант кредитного департаменту Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”, м. Київ.
12.1998 – 08.2001 – радник голови правління Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”, м. Київ.
08.2001 – 09.2001 – заступник голови правління Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”, м. Київ.
09.2001 – 11.2001 – в. о. міністра економіки Автономної Республіки Крим, м. Сімферополь.
11.2001 – 01.2003 – міністр економіки Автономної Республіки Крим, м. Сімферополь.
01.2003 – 02.2005 – Перший заступник голови Національного банку України, в. о. Голови НБУ.
09.03.2005 – 09.2005 – Перший заступник Голови Одеської облдержадміністрації.
27.09.2005 – 04.08.2006 – міністр економіки України.
20.09.2006 – 13.03.2007 – Перший заступник Глави Секретаріату Президента України – представник Президента України в Кабінеті Міністрів України, уповноважений Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України, член Ради НБУ.
21.03.2007 – 4.12.2007 – міністр закордонних справ України, член РНБОУ.
04.12.2007 – 12.11.2008 – Голова Верховної Ради України.
12.11.2008 – народний депутат Верховної Ради України VI скликання (дата набуття депутатських повноважень: 23 листопада 2007 р.), член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я.
Володіє англійською мовою.
Дружина: Терезія Вікторівна.
Діти: Христина, Софія

Біографія Тягнибока Олега Ярославовича

Thursday, August 26th, 2010

Олег Ярославович Тягнибок — український політик, голова правої націоналістичної політичної партії Всеукраїнське об’єднання «Свобода». Позиціонує себе як націоналіст.

Народився 7 листопада 1968 року у Львові.

У 1993 р. закінчив Львівський державний медичний інститут, лікувальний факультет, лікар-хірург, у 1999 р. — Львівський державний університет ім. І.Франка, спецправничий факультет, юрист.

З 07.1987 р. по 05.1989 р. — служба в армії.

У 1989—1990 рр. — санітар 1-го хірургічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні.

У 1990—1992 рр. — медбрат нейрохірургічного відділення Львівської міської клінічної лікарні швидкої меддопомоги.

З 02.1990 р. по 12.1991 р. — голова осередку Студентського братства Львівського медичного інституту.

З 12.1991 р. по 11.1994 р. — голова Студентського братства м. Львова.

З 10.1991 р. стає членом Соціал-національної партії України (СНПУ)

З 08.1993 р. по 07.1996 р. — лікар-інтерн урологічного і 1-го хірургічного відділення Львівської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

У 1994—1998 рр. — депутат Львівської облради народних депутатів.

З 05.1995 р. по 03.1999 р. — уповноважений з питань організаційної роботи СНПУ.

З 01.1997 р. по 03.1998 р. — голова Львівської обласної організації СНПУ.

З 03.1998 р. по 02.2004 р. – голова Київської міської організації СНПУ.

У 03.1998 р. — кандидат в народні депутати України від виборчого блоку «Менше слів», № 7 в списку.

Член Комітету з питань бюджету з 07.1998 р., член фракції УНП з 01.2001 р. до 03.2002 р.

З 02.2004 р. – очолює Всеукраїнське об’єднання “Свобода” (раніше – СНПУ).

Народний депутат України 3 скликання з 03.1998 р. по 04.2002 р. На час виборів: уповноважений з питань організаційної роботи СНПУ.

Народний депутат України 4 скликання з 04.2002 р., висунутий виборчим блоком політичних партій “Блок Віктора Ющенка «Наша Україна».

У липні 2004 року Олег Тягнибок був виключений з фракції «Наша Україна» за висловлювання на горі Яворина, які були розцінені як антисемітські та ксенофобські. Проте, переміг в усіх судових процесах із цієї справи.

З 2006 р. – депутат Львівської обласної ради (фракція ВО “Свобода”).

На парламенських виборах 2006 року партія Всеукраїнське об’єднання «Свобода», очолювана Тягнибоком, не потрапила до нового складу Верховної Ради України.

У березні 2009 року, після перемоги Всеукраїнського об’єднання «Свобода» на Позачергових виборах до Тернопільської обласної ради Олег Тягнибок оголосив, що буде балотуватися на посаду Президента на найближчих виборах, і розраховує потрапити до другого туру виборів.

Одружений, має двох доньок та сина.

Біографія Гриценко Анатолія Степановича

Thursday, August 26th, 2010

Гриценко Анатолій Степанович – колишні міністр Оборони України.

 

Народився у 1957 році на Черкащині. У 1979 році закінчив Київське вище військове авіаційне інженерне училище. У 1993 році закінчив Інститут іноземних мов Міноборони США, у наступному році – оперативно-стратегічний факультет Університету Військово-повітряних сил США.

 

У 1995 році закінчив Академію Збройних Сил України.

 

За 25 років військової кар’єри проходив службу в стройових частинах, працював викладачем у вищому військовому навчальному закладі, на штабних посадах у Міноборони України, очолював Управління проблем військової безпеки і військового будівництва Науково-дослідного центру Генерального штабу ВР України.

 

Військову кар’єру почав начальником групи обслуговування військової частини в місті Ахтирка. Пізніше вісім років викладав у Київському вищому військовому авіаційному інженерному училищі.

 

У 92-94-х роках – начальник проблемно-аналітичного управління Науково-дослідного центру Генштабу Збройних сил України.

 

З 97-го до 99-й очолював аналітичну службу апарата РНБО. Потім – Український центр економічних і політичних досліджень імені Разумкова.

 

З грудня 1999 р. – президент Українського центра економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Крім того, з лютого 2000 року – позаштатний консультант Комітету з питань національної безпеки й оборони Верховної Ради України, а з листопада 2000 року – член Громадської Ради експертів з внутрішньополітичних питань при Президенті України.

 

У червні 2004-го призначений керівником інформаційно-аналітичного забезпечення виборчої кампанії Віктора Ющенка.

 

Указом Президента України – Верховного Головнокомандуючого Збройних Сил України №1399/2005 від 4 лютого 2005 року Гриценко Анатолій Степанович призначений на посаду Міністра оборони України.

 

Полковник запасу. Кандидат технічних наук. Автор понад 100 наукових праць. Володіє англійською мовою. Одружений, має чотирьох дітей. Захоплення – шахи, туризм.