Влада і політики. Політичні новини Львова, України та світу

Архів блогу/h2>

Угоду про об’єднану опозицію з Партією регіонів готова підписати Комуністична партія України.

Thursday, January 10th, 2008

Олександр ГолубГолуб: КПУ готова підписати угоду про об’єднану опозицію з ПР.

Угоду про об’єднану опозицію з Партією регіонів готова підписати Комуністична партія України. Про ймовірність такого кроку заявив депутат Олександр Голуб на офіційному сайті партії. Це питання вже обговорювали на засіданні КПУ. Комуністи не проти об’єднавчої угоди, треба лише встановити принципи співпраці, – наголошує нардеп.
Наразі ж, існують деякі розбіжності між діяльністю регіоналів та комуністів. КПУ планують створити позапарламентську ліву опозицію та відкидають можливість участі у “тіньовому уряді”. За словами Голуба, Компартія створить робочу групу, яка визначить спільні дії обох партій.

Опозиція рано чи пізно стає владою, і навпаки.

Thursday, January 3rd, 2008

А.ЯЦЕНЮК.Яценюк особисто зацікавлений, щоб Партія регіонів була сильною.

України Арсеній А.ЯЦЕНЮК наголосив, що він особисто зацікавлений у тому, щоб Партія регіонів була нормальною, сильною й монолітною – для того, аби бути потужною опозицією.

“І щоб ця опозиція була більш конструктивною, ніж свого часу «Наша Україна» і БЮТ”, – сказав голова ВР в інтерв’ю газеті «Україна молода» від 3 січня.

При цьому він наголосив, що ніколи не потрібно забувати про те, що опозиція рано чи пізно стає владою, і навпаки. “Тому в інтересах держави, аби обидві ці складові політикуму (опозиція і влада – УНІАН) були сильними й розумними”, – сказав А.ЯЦЕНЮК.

Що може чекати Грузію після дострокових президентських виборів?

Monday, December 31st, 2007

Опозиція знає про майбутню перемогу Саакашвілі і готує акції протесту.

Весь світ став свідком того, як у відповідь на масові демонстрації протесту, які проводилися в Тбілісі з 1 по 7 листопада, Президент Грузії Михайло Саакашвілі запровадив надзвичайний стан. Усе це закінчилося розгоном демонстрантів правоохоронними органами із застосуванням водометів, сльозогону і гумових куль. Пізніше Саакашвілі оголосив про призначення дострокових президентських виборів на 5 січня 2008 року.

 111.jpg

 222.jpg

 333.jpg

 В інтерв`ю УНІАН віце-президент Грузинського Фонду Стратегічних Досліджень Темур Якобашвілі розповідає, що може чекати Грузію після дострокових президентських виборів.

Довідка. Темур Якобашвілі – віце-президент Грузинського фонду стратегічних і міжнародних досліджень. З 1991 працював у МЗС Грузії на різних посадах, зокрема був директором Департаменту США, Канади і Латинської Америки. Дипломатичний ранг – надзвичайний посол. Координатор Консорціуму академій оборони і інститутів дослідження проблем безпеки PFP по Грузії. Володіє російською, англійською, івритом.

Як розвиватиметься ситуація в Грузії після дострокових Президентських виборів?

На мій погляд, вірогідність того, що почнуться демонстрації і мітинги дуже велика, оскільки в Грузії багато незадоволених діями уряду. Незадоволення зумовлена об`єктивно. Але у різних верств населення різна база для цього незадоволення. Якщо в одному випадку ми говоримо про те, що людина залишилася без роботи, то в іншому йдеться про конфіскацію землі, а такі випадків чимало. У третьому випадку ми кажемо про тих, хто не зміг продати свій урожай винограду через обмеження в торговельних відносинах з Росією. Нарешті, є ще більша група населення, яка опинилася в бідності. Отже причини протестних настроїв дуже різні.

Невже повторення після 5 січня акцій протесту в Тбілісі неминуче, і які будуть наслідки?

Виступи обов`язково будуть. Але мене турбують, як не дивно, не президентські вибори, а парламентські. Наприклад, лідер Лейбористської партії Шалва Нателашвілі вже заявляє про те, що він вийде на вулицю, якщо його партія не одержить більшості в парламенті. Якщо на вулицю вийдуть тільки лейбористи, то нічого страшного в цьому не немає. Але якщо його підтримають й інші, то це вже буде небезпечно. Якщо уряд зможе створити умови, щоб партії обговорювали свої проблеми в парламенті, а не на вулиці, це буде мудре рішення. До того ж дуже багато залежить не від того, які партії пройдуть чи не пройдуть до парламенту, а від того, як відбудуться вибори, і від думки міжнародних спостерігачів. Що стосується президентських виборів, то тут дуже важливо, щоб процентне співвідношення виявилося реальним. Якщо Саакашвілі набере на президентських виборах 60%, то жодних особливих проблем не буде. Але якщо ЦВК оголосить, що за нього віддали голоси 90% виборців, то ніхто ці вибори не визнає, тому що сьогодні у Саакашвілі немає такого кредиту довіри, як на минулих виборах.

На вашу думку, що стало головною причиною того, що народ вийшов на вулиці?

Перш за все, слід зазначити слабку соціальну програму уряду. Саакашвілі та його команда почали розвивати умови для інвесторів і підприємців. Але одночасно з цим за бортом опинилася велика кількість громадян Грузії. Друга помилка – це слабка сільськогосподарська політика. Не можна забувати, що Грузія – аграрна країна, і сільське господарство становить базис для економічного розвитку. Тим більш не можна ігнорувати це питання, коли ми перебуваємо в стані переходу від економіки соціалістичного господарства до капіталістичної форми. Держава не повинна втрачати контроль над станом економіки.

Як Ви вважаєте, чи вплинуло на нинішню ситуацію в Грузії те, що 80% місць в парламенті займають представники тільки однієї партії?

Я думаю, що для демократії становить небезпеку, коли одна партія опиняється при важелях влади. Парламентська більшість, якщо тільки вона не коаліційна, рано чи пізно зводить свою діяльність до того, щоб максималізувати свою присутність у владних органах. А в грузинському парламенті останнім часом не було балансу. Ситуацію контролював тільки Єдиний національний рух Грузії.

Скажіть, а наскільки повно політичні партії в Грузії можуть представляти інтереси різних верств грузинського суспільства?

Насправді в Грузії не так вже багато політичних партій, а ті, що існують сьогодні – вкрай слабкі. Ця слабкість виявляється в багатьох дії опозиції. І це викликає особливу тривогу. Склалася ситуація, коли з одного боку ми маємо слабку опозицію, а з іншої – непопулярність партії влади (Єдиного національного руху Грузії). Це створює досить небезпечну критичну масу громадян, що не визначилися. Їх енергія може зіграти дуже деструктивну роль.

На вашу думку, зовнішні чинники впливають на ситуацію в Грузії?

Західні країни мають реальний вплив на Грузію. Грузія чекає легітимізації виборів від Заходу. В тому випадку, якщо західні інституції визнають результати виборів, то і грузинське суспільство прийме ці результати.

А як можна оцінити вплив Росії?

Сьогодні у Росії немає реальних важелів впливу на політичну ситуацію. Тому вона не зможе втрутитися в ситуацію.

Зараз загострюється ситуація в зонах конфліктів на території Грузії. Як Ви вважаєте, чи може Саакашвілі почати військові дії в Абхазії і Південній Осетії, в чому його постійно звинувачують політики в невизнаних республіках і Росії?

Ні, не думаю. Саакашвілі далеко не дурний. Він розуміє, що якщо почне військові дії в Абхазії або Південній Осетії, то від нього відвернеться Захід. США перестануть його підтримувати, він опиниться наодинці. Росія теж не почне військових дій, тому що в цьому випадку вона втратить крихку стабільність на Кавказі. Це означатиме загострення ситуації в північнокавказьких республіках. Отже ні Росії, ні Грузії невигідно починати війну. Тим більше що сьогодні перед Росією стоять проблеми з Олімпіадою. Заради Сочі-2014 вона не ризикуватиме в Абхазії.

Але ж багато російських бізнесменів вже вкладають гроші в Абхазію…

Російські інвестиції в Абхазії – мертвому припарки. Якщо в Абхазії приватизують один чи два готелі, то це зовсім не гроші. Це гроші для Абхазії, але зовсім не для російських підприємців. У Росії сьогодні немає таких вкладень до Абхазії, за які вона готова була б почати війну.

В Абхазії вже давно обговорюється питання задіяння для потреб Олімпіади аеропорту Сухумі. Що Ви думаєте з цього приводу?

Це нереально. Грузія входить до Міжнародної організації цивільної авіації, так само як і Росія. У разі порушення будь-якою країною домовленостей про використання повітряного простору, організація запровадить проти порушника санкції. Отже ніхто не зможе використовувати повітряний простір над Абхазією без дозволу Грузії.

Тверезий аналіз недавніх промахів.

Sunday, December 30th, 2007

ВладаМапа успіху лишилася контурною.

Мало не кожен із нас свято вірить, після Нового року його життя неодмінно зміниться на краще. Кожен сподівається, що саме з першого січня він кине палити, заходиться інтенсивно скидати зайву вагу, візьме за правило бігати щоранку, грунтовно засяде за підручник англійської мови й неодмінно почне присвячувати якнайбільше часу дітям. А ще в Новий рік заведено пильно озиратися на шлях, пройдений за минулі 365 днів. Тому що тверезий аналіз недавніх промахів береже і від повторення старих помилок, і від допущення нових. Ще древні філософи вчили спокійно ставитися до перемог і старанно вчитися на поразках. Утім, у нашому житті успіхи і невдачі переплетені настільки щільно, що оцінювати одне, не аналізуючи іншого, інколи просто неможливо.

Рік, який іде на спочинок, був багатий на яскраві події. Численні рейтинги та хіт-паради, складені нашими колегами, дозволяють читачеві, слухачеві і глядачеві згадати й оцінити все, бодай трохи варте уваги. Та все ж таки ми ризикнемо доповнити картину, винісши на ваш суд зовсім інший табель про ранги. У ньому — події, які не відбулися, і прогнози, що не справдилися. У нашому переліку не знайшлося місця для всього, чого не сталося, і для всіх, хто не відбувся. У матеріалі, запропонованому вашій увазі, немає відповіді на запитання, чому виборці відмовили в довірі Соцпартії на чолі з Морозом. Чому Віктор Ющенко вкотре не виконав кадрової обіцянки, даної Петрові Порошенку. Чому баба Параска не потрапила до виборчого списку «НУ—НС». І чому Могилевська з Ямою так і не стали переможцями шоу «Танці з зірками». У реєстрі від «ДТ» знайшли своє законне місце тільки ті дії, нездійснення яких мало серйозний вплив на долю країни. Як позитивний, так і негативний.

Сподіваємося, що наш скромний експеримент дасть вам змогу не лише відплатити по заслугах минулому, але й більш тверезо оцінити сьогодення. А можливо, й реалістично спрогнозувати майбутнє. У якому, хочеться вірити, знайдеться більше місця для оптимізму.

Адже хто з нас у глибині душі не сподівається на те, що держава саме з першого січня почне позбуватися згубних звичок?

Не вдалося узурпувати владу.
Спробу Віктора Януковича з допомогою човниково-інкасаторських рейдів Андрія Клюєва сформувати конституційну більшість у Раді було зупинено не зовсім легітимним, але все ж ефективним указом президента про розпуск парламенту. Спроба замінити розбалансовану владу диктатом без балансу провалилася. Не можна сказати, що після цього країна стала жити краще, але вона залишилася живою. І вільною. Тому що головний позитив в усьому, що відбувається, полягає в такому: жодна з політичних сил, а точніше, жоден із лідерів, не в змозі підкорити собі Україну.

Не пролилася кров.
Страх такої перспективи відчувало все суспільство, незалежно від того, яку зі сторін політичного конфлікту у квітні-травні підтримували його сегменти. Але тільки одиниці знають, наскільки реальною була загроза переступити межу. І хіба що в мемуарах ці одиниці розкажуть про зміст радикального плану, виробленого в ситуаційній кімнаті однієї з політичних сил, скріпленого підписами й переданого главі держави. Але в той момент нерви і в президента, і в керівників силових структур витримали, а от в екс-міністра МВС Цушка — здали. Але цього року ми так і не дочекалися правової оцінки подій у Генеральній прокуратурі. Подій історичних, тому що вперше державні силові підрозділи розділила політична лінія фронту. Сутичка між «Беркутом» і управлінням держохорони стала можливою, зокрема, через глибинну політизацію відомства й міністерства, покликаних служити, а не прислужувати. Цушка можуть засудити й навіть посадити, але кадрова політика, яку проводять нині в більшості спецслужб і силових відомств, вимиваючи залишки професіоналів та насаджуючи випадкових некомпетентних васалів, не виключає повторення пройденого. З заступом.

Не з’явилися нові обличчя.
Дострокові парламентські вибори могли не тільки запобігти концентрації влади в руках Януковича, а й, як учить нас президент, «влити свіжу кров» у політикум. Не сталося. Прак­тично всі партії для продовження затяжних політичних боїв вирішили залишити перевірених, а головне, вірних бійців. Нові обличчя, про які говорять усі, практично не мають шансів народитися в умовах «пенітенціарно-списочної» виборчої системи; їм немає місця на екранах, тому що вони «нерейтингові»; перспективних затирають лідери, оскільки не хочуть вирощувати конкурентів. Система, за якої закупорено зони зростання для гравців другої та третьої ліній, цілком улаштовує гравців лінії першої. Мало не єдиним розсадником, в якому можуть бути вирощені нові масштабні лідери, є інститут мерства. Звичайно, можна необережно «виростити» Черновецького й Добкіна, але можна й Баранова, Садового, Гройсмана, Козирєва.

Опозиція не стала об’єктом репресій…
Хто б що казав, а політикуму пішли на користь часті зміни декорацій і ролей. Минулий рік остаточно переконав, що кожен може втратити владу й кожен може її повернути. У відносинах супротивників стало менше істеричності й більше прагматичних лінощів. Локальна сутичка в Генпрокуратурі була винятком, що лише підтверджує правило. Одні більше не бояться бандитів, інші — в’язниць. Необгрунтовані репресії, на щастя, вже не є елементом державної політики. Обгрунтовані покарання, на нещастя, теж.

Час політиків-революціонерів іде в минуле. Ідейних борців з «антинародними режимами» майже не залишилося, безплатних протестантів удень із вогнем не знайдеш. Барикади стали товаром.

Перебування в опозиції, що раніше вважалася похмурим засланням, нині сприймається як творче відрядження. Можна зібратися з думками, накопичити сили, збагатитися свіжими враженнями, новими знаннями й корисними знайомствами. 2006-го всі одностайно відзначали, наскільки за час перебування в опозиції Янукович виріс як політик. 2007-го аналогічні компліменти отримала Тимошенко. І тільки у Віктора Андрійовича очевидні проблеми з творчим зростанням. Може, і йому час творчо відпочити?

Широка коаліція не відбулася.
Попри те, що Рінат Ахметов, який ухвалив рішення про участь Партії регіонів у дострокових парламентських виборах, серйозно зблизився з президентом, а його права рука Борис Колесніков — із Віктором Балогою, їхні очікування щодо широкої коаліції не виправдалися. Причина, з одного боку, в самих лідерах ПР: результати роботи Кабміну Януковича не справили враження на виборців, а саму передвиборну кампанію Колесніков провів не талановито. Чотири мандати, яких не вистачило, позбавили ПР влади. З іншого боку, «Наша Україна» залишилася вірною слову, даному виборцям, і не пішла на альянс із ПР. Причина проста: у «НУ—НС» занадто багато перспективних лідерів, які не бажають, щоб їх, як давньоскіфських дружин, коней і рабів, замуровували в «гробниці» монарха, який іде престолу. У результаті було створено хистку, але зрозумілу коаліцію. Проте це не означає, що із низки питань у парламенті не виникатиме альтернативної більшості на основі «Регіонів», комуністів, литвинівців і нашоукраїнської «чудової сімки», яка, скоріше, нагадувала шістку.

Утім, «Регіони» можуть досить швидко повернутися у владу. Мало хто вірить, що Юлія Тимошенко збереже прем’єрську посаду до президентських виборів. Переформатування коаліції прогнозується на майбутню осінь. Але оскільки створювати коаліцію можуть тільки фракції, то виникає питання: за Банковою чи за молодими помаранчевими лідерами залишиться більшість депутатів «НУ—НС»? Яка з частин фракції стане її правонаступницею у разі розколу?

Не розкололася Партія регіонів.
Проте це не означає, що тріщина, яка утворилася між Януковичем і Ахметовим після 2004-го, не розширюється і далі. Розширюється. Суб’єктивний конфлікт накладається на об’єктивний: великий капітал не може представляти інтереси малозабезпечених верств суспільства, які зберегли у своїй більшості радянські погляди. Одним потрібен вихід на IPO, іншим — на Київський вокзал Москви. Якби ПР зберегла владу, то процес поділу політичної клітки розтягся б на багато років. Нинішня ж ситуація прискорить мітоз: бізнес потребує спокою, боротьба за владу — політичної війни. Інтереси Януковича та Ахметова дедалі більше розходяться. Призначення Раїси Богатирьової на РНБОУ це підтверджує. В Януковича є електорат і контрольовані ним кошти на політичну кампанію. У Ахметова — кошти особисті й легальні, зате немає порівнянного за розкруткою з Януковичем альтернативного лідера. Це союз, у якому давно немає любові, й усі заплуталися в розрахунках.

Не відбулося укрупнення партій…
Як випливає зі знаменитого афоризму, націонал-демократи об’єднуються тільки перед розстрілом. Рік, що минає, засвідчив справедливість ще однієї тези: обіцянки об’єднатися дають тільки в переддень виборів. Дострокова парламентська кампанія не стала винятком. Відразу після її закінчення очікувалася поява двох потужних партій. Одну мали створити на базі суб’єктів «НУ—НС», другу — сформувати з числа учасників БЮТ. Судячи зі свіжих заяв керманичів, процес злиття не пішов ні в тих, ні в інших.

Можливе об’єднання союзників можна вважати протиприродним, якщо відштовхуватися від протиріч в ідеологіях, які сповідують партії. А можна — природним. Оскільки в більшості партій ідеологія існує тільки на папері, а більшість самих партій — виключно в багатій уяві тамтешніх лідерів.

Обіцянка об’єднатися — можливість зачепитися за список. Небажання об’єднуватися — наслідок бажання залишитися на плаву, прагнення зберегти ілюзію самостійної гри. Нехай навіть в орлянку чи підкидного дурня. Чи в очко.

Жадоба вождизму для наших земляків є рисою, генетично визначеною. Простий приклад: відповідно до підрахунків ряду істориків, тільки 1921 року на території України діяли загони 168 отаманів. Вони не тільки запекло билися з червоними, але часом і захоплено рубалися один з одним. Зауважимо: ідеться про кінець кровопролитної громадянської, коли значна кількість народних ватажків уже відвоювалися.

Так що авторам страшилок про «загрозу» двопартійної системи, що насувається, рекомендуємо розслабитися.

Не засвоєно уроки з кадрових чисток.
Багатотисячні кадрові чистки 2005 року стали надзвичайно сильним ударом по ефективності державної машини. Перервалася еволюція української управлінської еліти. Родючий шар досвідченої бюрократії було вимито, а на його місце завезено грунт, на якому добре плодоносять лише дерева лояльності до великих і малих сюзеренів. Ту ж таки помилку в трохи менших обсягах повторив уряд Януковича; схоже, цим шляхом перші кроки робить новий кабінет Тимошенко. Мова, як ви розумієте, не стільки про політичні пости, скільки про те, що шкали об’єктивної оцінки роботи чиновників так і не вироблено. Далеко не завжди на місце звільнених приходили і приходять компетентніші, професійніші, порядніші. Зате майже завжди — залежніші й відданіші. Усвідомлення того, що очистити державну машину від корупціонерів і депрофесіоналізувати її — не одне й те ж саме — до різнокольорових політичних лідерів доходить дуже повільно.

Не розпочалися системні реформи.
Окремі елементи реформування були. У зв’язку з цим слід відзначити зрушення в системі оплати праці (єдина тарифна сітка), окремі програми міністерств освіти, оборони та охорони здоров’я. Проте 2007-й не став роком лікування. Як і всі попередні, він увійде в історію як рік заліковування. Таким самим буде і 2008-й. Оскільки напередодні президентських виборів і за відсутності конструктивної консенсусної платформи між основними політичними силами розраховувати на проведення необхідних, у тому числі й непопулярних, реформ навряд чи слід.

Відповідальність українського політикуму перебуває на рівні, що не допускає рейтингових самопожертв. Реформи оплати праці, енергетичного сектора, комплексна зміна відносин між центром і регіонами, пенсійна реформа, медичне страхування, податкова система та багато іншого не здобулися на впливових лобістів. Системного плану реформування основних сфер не подала жодна політична сила, скориставшись домінуючими в суспільстві споживацькими настроями. Якщо популізм остаточно з’їсть реформи, то завтра їсти буде нічого. Але над цим у країні мало хто замислюється.

До речі, програма реформ, розроблена компанією McKinsey & Company на замовлення Ріната Ахметова, так і не побачила світу у 2007-му. Її перша презентація, запланована на
5 квітня, була скасована через президентський указ про розпуск Ради. Друга, яка готувалася на 6 грудня, — через формування демократичної коаліції. Очевидно, у цьому документі, на відміну від нашого матеріалу, міститься інший перелік завдань, які НЕ БУЛИ виконані владою в 2007-му.

Перманентна політична криза не позначилася на економіці країни.
Західні туристи й журналісти у свій перший приїзд до радянської Москви дивувалися: «По Красній площі не ходять ведмеді?!» Наші західні колеги, котрі злетілися в Київ у квітні-травні, були вражені не менше: «На вулицях не відчувається криза — працюють кав’ярні, ресторани, хімчистки, бутики й супермаркети…» Буря в печерській склянці не позначилася на курсі гривні, показниках фондового ринку, збільшенні бюджету, припливі інвестицій. Безумовно, якби держава не була проблемою, а раптом стала підмогою людям, котрим «вудка» цікавіша, ніж «риба», — то економічні показники могли б бути кращими, робочих місць — більше, приплив інвестицій — інтенсивнішим. Натомість нинішній стан справ свідчить про те, що суспільство навчилося жити і працювати окремо від держави. Економіка протоптала свої стежки і ходить ними, зупиняючись перед чиновницькими КПП лише для того, щоб «відслинити» і рухатися далі.

Територіально-адміністративна реформа так і не стала реальністю…
Території вже давно не можуть, а ось адміністратори все ще не хочуть. Доти, поки нагорі буде що ділити, а на місцях залишатиметься що поцупити, зміни нашого устрою будуть лише предметом теоретичної суперечки вузьких фахівців.

Час від часу ті чи інші політичні сили озвучують свою стурбованість цим питанням. Але це — лише РЕфлективна ФОРМА реакції на перманентну тривогу громадськості.

Хоча насправді саме ця реформа може сприятливо позначитися на політичному житті країни. Після того як землі набудуть необхідного рівня самостійності, цінність посад у центральних органах влади неминуче й істотно знизиться. Що (за ідеєю) зменшить кількість чвар на Печерських пагорбах і природним способом збавить їхню гостроту. А доки питання не вирішене, регіони вчаться дистанціюватися від центру. Щоб не потрапити в смугу столичного шторму, кожен місцевий начальник намагається заплисти якомога далі від непотрібних буїв і зайвих «рятувальників».

Не було оголошено дострокових виборів мера столиці…
Чому? Ну, по-перше, боротися з чинним міським головою може тільки такий же великий фахівець у галузі мережевого маркетингу. А його поки що не видно. По-друге, активісти Фронту порятунку столичної землі від прибульців надто довірилися своїм вождям. А у Віктора Андрійовича і Юлії Володимирівни з’явилися свої резони не чіпати Черновецького. Перелічувати їх не будемо — цьому присвячено окремий матеріал у цьому номері «ДТ».

Зауважимо лише: якщо нинішній спосіб управління містом збережеться, Київ ризикує втратити статус місця, придатного для життя. Песимісти вже пропонують закласти нову столицю десь у чистому полі. Правда, поки що не вирішено — чи втікати туди самим, чи вислати у new-Київ нинішнє міське начальство.

Не відбувся жоден із обіцяних референдумів…
Судіть за справами. Жоден із політичних провідників, жодна партія або фракція і пальцем не поворухнули, аби в країні нарешті з’явився повноцінний закон про референдум. Доки його немає, будь-які розмови про всенародне волевиявлення — казка про білого бичка в темній кімнаті.

Казок було багато. Оповідачів — теж. Із народом обіцяли порадитися з приводу:
— російської як другої державної; можливого приєднання до НАТО;
— коригування Конституції;
— необхідності проведення дострокових виборів у столиці.

І багато іншого. Торік можливий плебісцит акуратно виконував роль опудала, яким усі кому не лінь сумлінно лякали одне одного. На нашому з вами городі.

Не було скасовано недоторканність членів парламенту…
Страшна річ — реклама. З її допомогою півсвіту переконали в тому, що жувальна гумка перемагає карієс. Сьогодні, завдяки агресивній рекламній кампанії, півкраїни повірило в те, що ліквідація депутатського імунітету допоможе подолати політичну корупцію. Жаль тільки, що самі політичні корупціонери до переліку особливо довірливих не належать.

Насправді право, подароване нардепам 80-ю статтею Конституції, важко вважати привілеєм. Проте й від цієї дрібниці парламентарії навряд чи добровільно відмовляться. З формального погляду, обіцянку майже виконано: необхідний законопроект уже подано й направлено куди слід. Оскільки ж він передбачає вилучення мало не цілої статті Конституції, сумнівно, що цю пропозицію схвалять судді КС. Але навіть якщо це й трапиться, зібрати 300 голосів на підтримку такої ініціативи буде нелегко.

А як же клятви, роздані виборцям, запитаєте ви? Як же громадська думка?

Пардон, до цього у народних обранців завжди був стійкий імунітет.

Не було скасовано загального військового обов’язку…
Таке враження, що Юлії Володимирівні просто не давали спокою лаври Віктора Андрійовича, який якось узяв та й розпустив ДАІ. Одним помахом нервової руки. Наївно вважаючи, що після цього всі дорожні проблеми розсмокчуться самі собою. Як дуже скоро з’ясувалося, не розсмокталися ні проблеми, ні гаїшники.

Комплектація Збройних сил «строковиками» — старорежимний підхід, який не відповідає сучасним викликам? Можливо. Є бажання зробити армію контрактною? Похвально. Та, на нещастя, це бажання не здійсниться відразу після бою курантів. Подібне диво не під силу жодному Діду Морозу. Навіть убраному в камуфляж. І жодній Снігуроньці. Навіть, якщо вона з косою. Скасування військової повинності 31 грудня 2007-го не перетворить 1 січня 2008-го армію на професійну. Професійна армія може не з’явитися і до 1 січня 2018-го, якщо її перетворенням не опікуватимуться професіонали. І якщо обіцянки зробити армію пріоритетом не знайдуть свого вираження в належному фінансуванні, еквівалентному 2% від ВВП.

Можна визнати інсулін застарілим засобом лікування цукрового діабету й одним розчерком пера заборонити відповідні ін’єкції. Та це призведе лише до стовідсоткової смертності серед діабетиків, оскільки нових надійних засобів боротьби з недугою охорона здоров’я поки що не запропонувала. Можна найвищим указом перейменувати Верховну Раду на Палату Лордів, але лордів у ній від цього не додасться.

Прагнення не помічати перешкод — чудове. Прагнення не помічати проблем — небезпечне. Ігнорування проблеми від неї не рятує. Пам’ятаєте легендарний діалог двох бійців у культовій кінострічці «ДМБ»? «Ти ховрашка бачиш? — Ні. — І я ні. А він є…»

Газові угоди не стали прозорішими.
Утім, відвойованого інтересу країни в них теж не стало більше. Ставку транзиту територією України занижено. Ціну 7 млрд. кубометрів, що спалюються на проштовхування російського газу в Європу, не знижено. Розслідування з приводу нецільового використання НАК «Нафтогаз» кредитних коштів не проведено, попри дуже серйозний масив інформації, наявної в СБУ і Генпрокуратурі. Нині 12 млрд. кредиторам, готовим оголосити НАК банкрутом із наступною претензією на трубу як компенсацію, має намір виплатити уряд. Це по тисячі гривень із кожної української сім’ї…

Суди так і не стали незалежними…
Зате в більшості своїй стали до біса «демократичними». Сьогодні кожний може виграти в кожного. Хто більше дав — того й капці. Якщо сили в супротивників рівні, рішення не виносять зовсім. Коли держава мала гостру потребу в незалежному, неупередженому арбітражі, Конституційний суд вважав за благо впасти в коматоз. У результаті країна так дотепер і не знає, чи є діючі парламент і уряд цілком легітимними. Схоже, усіх ключових політичних гравців подібна соломонова бездіяльність улаштувала. Тому чекати перетворень у цій сфері доведеться довго.

Будь-який небожитель, який шанує себе, обзавівся «персональними» суддями і «власними» судами. Рішення «ворожих» судів і вердикти «чужих» суддів гнівно критикуються. Слухаючи їхні палкі монологи, так і кортить запитати: «А судді хто?»

Так і не було розкрито жодного резонансного злочину…
І навряд чи буде. Якщо подібні розслідування доведуть до логічного кінця, одним не буде чого обіцяти, інші втратять розкішний привід покритикувати опонентів.

А якщо серйозно, то успіх «гучної» справи може забезпечити тиха кропітка робота. На яку у відповідних органів, активно втягнених у перманентні політичні інтриги, здається, просто немає часу.

Часом закрадається крамольна думка, що в розкритті гучних злочинів не зацікавлена сама влада. У протилежному випадку дощ орденів, звань і грамот не проливався б настільки щедро на численних фігурантів настільки ж численних справ.

Торік не вибухнув жоден склад боєприпасів…
Артсклади перестали злітати в повітря, бійці перестали ходити в наряди на кухню. А онучі перестали існувати.

Як писали в дембельських альбомах? «Хто не був, той буде. Хто був, не забуде 730 днів у чоботях». Той, хто пізнав радість спілкування з фірмовим армійським взуттям, справді ніколи не забуде цього. Цього запаху. Сморід онуч забивав сморід зброярського мастила, солярки, хлорки, гуталіну й усі інші традиційні пахощі казарми.

Кирзачі та онучі були символом нашої непереможності. Тому що бійця, спроможного воювати в цьому, воістину неможливо здолати. Кирзачі та онучі були уособленням нашої убогості. Тому що лише морально убоге начальство могло допускати, щоб захисники батьківщини були взуті в це. Кирзачі та онучі були свідченням нашої відсталості. І залишивши це в минулому, Збройні сили ще на один крок просунулися до професійної армії. Тому що даний крок зроблено у взутті, яке набагато більше підходить для життя і набагато більше придатне для війни.

Не наведено порядку в системі держзакупівель.
Серед десятків тисяч громадських організацій знайшлася унікальна: її існування оплачується не членськими внесками чи вітчизняними або закордонними грантами, а незаасфальтованими дорогами, недозакупленними ліками, недопридбаними підручниками, недобудованими лікарнями й казармами. Тендерна палата та Європейське консалтингове агентство — це бренди, які викликають тремтіння у всіх держкерівників, від міністра та мера до директора школи й санаторію. Плата за послуги посередників зростає, повноваження ТПУ — не мають прецедентів у світовій практиці. І попри все це, «бізнесу в законі» ніщо не загрожує: Олександр Ткаченко очолив економічний комітет парламенту, а для надійності Сергій Осика підпер його плечем як перший заступник; президент проігнорував можливість звернутися до Конституційного суду з приводу відповідності Основному Закону чинного механізму держзакупівель. Парламент завалений косметичними законотворчими пропозиціями.

Не було підписано ПДЧ.
План дій щодо членства — це ключ до дверей у НАТО, котрі, як незмінно стверджують генсеки альянсу, що змінюють один одного, «завжди для України відкриті». Проте і цього року Україна можливістю не скористалася. Попри те, що виконання ПДЧ не означає автоматичного вступу до НАТО, наші політики продовжують утримуватися від цього кроку. У період формування демкоаліції В.Ющенко зробив Ю.Тимошенко пропозицію: підписати разом із ним лист на ім’я генсека альянсу Схеффера про приєднання України до ПДЧ. Підписи під документом виглядали б так: «Президент В.Ющенко, прем’єр-міністр Ю.Тимошенко». Тобто станеш прем’єром — відправимо лист. Не станеш — у паперорізальну машину. Проте Тимошенко, яка погодилася на безліч поступок на шляху до прем’єрства, на цю не пішла. На прес-конференції Ющенко заявив про те, що в квітні Україна підпише ПДЧ. Того самого дня прем’єр дав зрозуміти, що не має ані найменшого бажання форсувати питання, що розділяє країну, пропонуючи пройти шлях широкого інформування суспільства та референдуму. Можна подумати, у країні скоро президентські вибори.

У нас не відібрали право приймати матчі Євро-2012…
Принаймні поки що. Хоча таке бажання в деяких чиновників УЄФА, зважаючи на все, виникло вже через кілька місяців після історичного рішення, прийнятого в Кардіффі. Всупереч поширеній думці, річ не тільки і не стільки в злощасному будівництві під стінами спорткомплексу «Олімпійський». Суперечка навколо торгового центру «Троїцький» — усього лише яскравий приклад того, наскільки безпорадна й корумпована державна влада. Якщо вона не здатна оперативно й ефективно вирішити таке мале завдання, чи варто зазіхати на великі цілі?

Невиразна цільова програма підготовки до європейської першості, зі скрипом затверджена Кабінетом Януковича у переддень відставки, — мало чи не єдиний відчутний результат восьмимісячної «напруженої» роботи виконавчої влади. Скільки часу знадобиться новому уряду на уточнення плану (або на розробку принципово нового), залишається тільки ворожити.

Висунення Червоненка на посаду головного відповідального за Євро примножило сум багатьох скептиків. Дозволимо собі з ними не погодитися. Коли трапиться очікувана халепа, Євген Альфредович швидко переорієнтує нас на нову масштабну ціль — Формулу-2012.

Збірна України не потрапила на Євро-2008…
Успіх-2006, коли синьо-жовта дружина пробилася у вісімку найсильніших на планеті, було смішно пояснювати тільки горезвісним фартом Олега Блохіна. Так само наївно виправдовувати невдачу-2007 банальним невезінням. Головна команда грала у відверто старомодний футбол, інколи демонструючи вражаючу безпорадність. Враження від провалу не послабила навіть почесна нічия в поєдинку з віце-чемпіонами світу, французами, який нічого не вирішував. Національну збірну «підтримали» «Динамо», «Шахтар», «Дніпро» й «Металіст», що дружно вилетіли з єврокубків ще на осінній стадії.

Солідна порція ляпасів, отриманих нашими футболістами в міжнародних іграх, укотре переконала, наскільки ми далекі від європейських стандартів. І, до речі, не тільки у футболі.

Не стало більше свободи слова.
Різке зниження інтелектуального рівня політикуму й пасивна позиція суспільства не сформували замовлення на якісну журналістику. Численні дискусійні телемайданчики надають суспільству право чути, що говорять політики, але не дають можливості знати, що вони насправді роблять. Аналітика, журналістські розслідування, громадянська позиція — вимираючі жанри і норми професії. Інтерес до Луї Віттона бере гору над увагою до проблеми тендерних закупівель, до годинника Ахметова — над проблемою «Дніпроенерго», мерседес Івченка затьмарює запуск на внутрішній ринок «РосУкрЕнерго» і укладення злочинних газових угод. Розвиток «жовтої» преси як непрямого контролера корупції можна тільки вітати. Тривожить інше. Більшість ЗМІ виявилися нездатними виділяти головне, відчувати загальнонаціональні проблеми і встановлювати фільтри між потоком брехні та суспільством. На деяких центральних каналах за час передвиборної кампанії в новинах не вийшло жодного не оплаченого штабами сюжету. Відтак населення країни має справу не з політиками, а з їхніми політтехнологічними проекціями. На зміну інтенсивній цензурі прийшло екстенсивне «заробітчанство». Проблема відокремлення журналістики від піару така ж гостра, як і проблема відокремлення влади від бізнесу.

Суспільство так і не стало суб’єктом політики.
Оплачені студенти під помаранчевими прапорами біля Мінтрансу і МНС, оплачені дівчата в ролі солдатських матерів під ворітьми Міноборони, оплачені «гості столиці» під біло-блакитними стягами на київському Майдані… Це і є громадянське суспільство? Проголосували. Дали можливість змінити владу. І сіли дивитися телевізор? Чи багато з нас готові активно діяти у проміжках між киданням бюлетенів в урну? Чи багато готових контролювати обраних і обстоювати свої права й інтереси, об’єднуючись не лише з кумом, сватом та братом, а й з колегою — фермером, журналістом, студентом, яточником, професором?

Суспільство обманюють «гуртом», а опираємося ми цьому обманові «вроздріб». Інте­лігенція і справжній середній клас, представлений висококласними фахівцями, малими й середніми бізнесменами, залишилися на узбіччі процесів, які відбуваються в державі. Ці люди так і не змогли знайти своє місце між вождями та їхніми фан-клубами.А тепер подивимося на назву статті. На мапі успіху країни ще так багато білих плям. Без вас її наведуть і розфарбують інші. В сірий колір.

Саакашвілі підтримують 49,9% голосів респондентів.

Thursday, December 27th, 2007

Саакашвілі поки лідирує, однак не у всіх рейтингах.

Кандидат у президенти Грузії Михайло Саакашвілі випереджає конкурентів у боротьбі за посаду глави держави.

Про результати такого опитування, проведеного неурядовою організацією “Асоціація Кавказьких юристів”, повідомляє в четвер “Інтерфакс-Україна”.

Відповідно до результатів опитування, Саакашвілі підтримують 49,9% голосів респондентів.

Усього за два дні були опитані 700 осіб у містах Грузії.

На другому місці кандидат у президенти від об’єднаної опозиції Леван Гачечіладзе – 18,5%.

Далі в опитуванні йдуть Шалва Нателашвілі з 13,4%, Бадрі Патаркацишвілі (7,8%), Давид Гамкрелідзе (7,7%), Гія Маісашвілі (0,9%). У кандидата Ірини Сарішвілі – нульовий рейтинг.

За даними НПО, 1.7% респодентів заявили, що поки не визначилися у своєму виборі.

Тим часом у дещо раніше опублікованих рейтингах кандидатів у президенти був зовсім інший розклад голосів перед виборами 5 січня.

Згідно з цими опитуваннями, з маленьким відривом перед йшов кандидат від об’єднаної опозиції Гачичеладзе з рейтингом трохи більшим за 20%, за ним упритул – Саакашвілі.

На третьому місці з показником порядку 15-17% був відомий бізнесмен Патаркацишвілі.

Знакова постать Партії регіонів Раїса Богатирьова сьогодні може перестати нею бути.

Wednesday, December 26th, 2007

Раїса БогатирьоваПартія сказала «ні». Богатирьова не послухалася.

Усе залежало від того, чи пристане вона на пропозицію Президента обійняти посаду секретаря Ради національної безпеки і оборони України. Часу на роздуми «регіонали» відвели їй ніч. Але вже вчора ввечері нардеп від ПР Михайло Чечетов повідомив: Раїса Богатирьова погодилася обійняти посаду секретаря РНБОУ.

Лідер Партії регіонів Віктор Янукович учора в обід пояснював-погрожував: якщо Богатирьова піде під крило Президента, то на цьому її політичну діяльність (радше присутність у лавах ПР. – І. Ф.) можна буде вважати завершеною. І обґрунтував: ми тепер в опозиції, а значить, не може бути й мови про присутність «регіоналів» у структурах теперішньої центральної влади.

Богатирьову вчора «розпинали» на засіданні президії ПР кілька годин. Про що конкретно йшлося там, невідомо – все відбувалося в обстановці надзвичайної секретності. Телефони відомих нам нардепів з фракції Януковича були «поза зоною». За підсумками закритих дебатів Василь Хара повідомив пресу: партія заборонила Богатирьовій іти на Банкову. Сама «винуватиця» начебто виправдовувалася: мовляв, хотіла спочатку обговорити з колегами пропозицію Ющенка, але той не дочекався її згоди і видав указ…

Крім самої Богатирьової, ніяковість пережили і деякі її найближчі колеги. Ще у понеділок ввечері вони називали вчинок свого лідера правильним кроком, а через кілька годин, дізнавшись про гнів Януковича, змінили думку і просили журналістів скасувати свої коментарі. Така ось внутрішньопартійна демократія…

Тепер, на думку деяких експертів, у Партії регіонів загостриться криза, опозиційний моноліт дасть тріщину…

“Партія влади перетворилася на партію опозиціонерів”.

Monday, December 24th, 2007

В. СівковичВ.Сівкович: перебування в опозиції корисне для здоров’я.

Володимир Сівкович – депутат Верховної Ради, член Партії регіонів – був гостем п”ятничної інтерактивної програми Бі-Бі-Сі. Розмова з ним була здебільшого присвячена парламентським справам та політиці загалом. Втім не лише цьому.

За освітою пан Сівкович – військовий радіоінженер. У радянські часи кілька років працював у КДБ. Приблизно з 2000 року берез активну участь в українській політиці. Кілька разів поспіль обирається депутатом Верховної Ради.

З гостем студії розмовляв Богдан Цюпин.

Бі-Бі-Сі: Пане Сівкович, ви є чи не єдиним представником Партії регіонів, який виявив готовність розмовляти у прямому ефірі. Багато Ваших колег дали зрозуміти, що їм зараз не до цього. Вони що – у шоці через те, що їхня партія влади перетворилася на партію опозиціонерів?

В.Сівкович: Ні, все значно простіше: я – киянин, тоді як більшість депутатів нашої фракції – не кияни. Мабуть, по завершенні тижня їм треба було їхати додому.

Бі-Бі-Сі: Себто, жодних проблем через різкі зміни у статусі Партії регіонів немає? чи є?

В.Сівкович: Ну які тут можуть бути проблеми?! Навпаки. На мою думку, це навіть корисно для партії – те, що вона перейшла до опозиції. Бо в опозиції партії завжди згуртовуються і завжди очищаються. Випадкові люди відпадають, а сильні гуртуються для майбутніх перемог.

Бі-Бі-Сі: Але були ж і виступи Ваших колег у парламенті, які казали, що помаранчевої коаліції ніколи не буде, а Юлія Тимошенко ніколи не стане прем”єром. Втім, це сталося. Чи Ви думаєте, що у Вашої партії є одностайність у поглядах на те, що перебування в опозиції є корисним для здоров”я партії?

В.Сівкович: У даному випадку – так. Коли ми погодилися на дострокові парламентські вибори, вже тоді було зрозуміло, що уряду доведеться піти у відставку. Те, що нині Юлія Тимошенко прийшла в уряд і що постала нова коаліція – хай вона слабка і з незначною перевагою голосів, ще ні про що не говорить. Ця коаліція з 227 голосами якось працюватиме, навіть якщо протримається при владі 3-4 місяці. Питання лише в тім, чи зможе вона ефективно працювати? чи запровадить вона, бодай, якійсь реформи? чи зможе Тимошенко виконати забов”язання двох політичних сил – НУНС і БЮТ? Ось у цьому ми у Партії регіонів неоднозначні. Більшість з нас вважає, що у Тимошенко нічого не вийде.

Бі-Бі-Сі: А що є меншість, яка вважає інакше?

В.Сівкович: Меншість говорить, не треба квапитися з висновками. Треба подивитися на те, як працюватиме нова влада… Але якщо Партія не буде брати під контроль дії уряду, якщо вона не буде говорити де популізм і де реальна робота уряду, якщо Партія не буде вести активну роботу на захист своїх виборців і своєї половини України, яка фактично за нами стоїть, то тоді Тимошенко зможе, порушуючи закони або ще щось, виконати хоч якусь свою обіцянку. Але це призведе до економічної кризи…
Ця коаліція з 227 голосами якось працюватиме, навіть якщо протримається при владі 3-4 місяці. Питання лише в тім, чи зможе вона ефективно працювати? чи запровадить вона, бодай, якійсь реформи? чи зможе Тимошенко виконати забов”язання двох політичних сил – НУНС і БЮТ? Ось у цьому ми у Партії регіонів неоднозначні. Більшість з нас вважає, що у Тимошенко нічого не вийде.

Бі-Бі-Сі: Існує політична легенда, згідно з якою Ваша партія погодилася йти на вибори лише по тому, коли адміністрація президента пообіцяла утворити широку коаліцію. Цього, як ми бачимо, не сталося. Чи відомо Вам про таку домовленність?

В.Сівкович: Я не брав участі у тих переговорах, але не буду відкидати тверджень про те, що певні переговори з цього приводу велися. Президент Ющенко свого часу давав обіцянки не лише нашим представникам, а й народу України загалом про те, що він докладе усіх зусиль для того, щоби об”єднати Україну – і територіально, і політично. Точніше – територіально у політиці. Тому що Партія регіонів – це Схід і Південь. Помаранчеві сили – це Захід і Центр. І в цьому сенсі президент говорив про це…

Бі-Бі-Сі: Ви хочете сказати, що така обіцянка з боку президента була – а саме, що Партію регіонів не буде усунуто від влади після дострокових виборів?

В.Сівкович: Питання не у самій владі, а у створенні такого політичного союзу, який би об”єднав дві половини України.

Бі-Бі-Сі: Обіцянка виглядає зламаною, чи не так?.

В.Сівкович: Фактично, так воно й є.

Бі-Бі-Сі: Себто, Ви готові сказати, що адміністрація президента несе відповідальність за порушення передвиборчих домовленностей…

В.Сівкович: Я не казав “адміністрація президента”.

Бі-Бі-Сі: А хто тоді?

В.Сівкович: Я називав президента України. Я сам неодноразово чув у його виступах, що він буде об”єднувати Україну. Про це, зокрема, він говорив у Донецьку… Це була одна з причин, через які Партія регіонів пошла на вибори. По-друге, – згадайте період, коли країна фактично наближалася до кровопролиття. На Київ йшли внутрішні війська. Було неконституційне захоплення Генеральної прокуратури. Я якраз два дні провів там. Брав участь у переговорах з генералами Служби безпеки і Служби охорони, а тому знаю, які накази тоді віддавалися. Я бачив, як озброєні спецбійці Державної служби охорони перелазили через паркани і прямували до будинку прокуратури. Все це відбувалося на моїх очах. Я знаю також як зупинялися автобуси внутрішніх військ. Якщо за таких умов ми і надалі обстоювали непримириму позицію, спрогнозувати подальший розвиток подій було б просто неможливо. Тому Партія регіонів ухвалила рішення іти на вибори.

Запитання слухача: Я Ігор Хименець з Івано-Франківської області. Пане Володимире, хто з новопризначенних міністрів викликає в Вас найбільшу недовіру?

В.Сівкович: Можливо через обіцянки, які дала Юлія Тимошенко а можливо через щось інше, вони роблять ті ж самі помилки як і всі інші коаліційні уряди (уряд Януковича в тому числі). Керувати міністерствами призначають людей, які не є фахівцями. Майже всі члени нового уряду- це люди, які ніколи ніким не командували до того, як стали депутатами.

Бі-Бі-Сі: Наша слухачка Лідія Бабіна запитує кому потрібні аж два кабінети міністрів? Вона напевне має на увазі створення опозиційного чи тіньового кабміну.

В.Сівкович: Діючий кабінет міністрів – це той, на утримання якого тратяться гроші наших громадян. Він фінансується з держбюджету, і має біля одного мільярда гривень. Опозиційний кабмін не фінансується з держбюджету, він радше є громадською установою, призначеною для контролю над владою і в тому числі – для співпраці. Ми повинні відслідковувати будь-які “перегиби” чи там дискримінацію в разі, якщо вона буде по відношенню до нашого електрорату. А таке вже було, ми проходили це. Втім, ви можете замість “опозиційного уряду”, назвати це розподіленням повноважень усередині нашої партії.

Бі-Бі-Сі: Наш слухач Микола, з Києва, надіслав запитання таке – Володимире Леонідовичу, я давно спостерігаю за вашими виступами. Ви вирізняєтеся конкретикою і гострістю заяв. Спрогнозуйте розвиток України на найближчі п”ять років.

В.Сівкович: У нас може не вистачати часу для п”ятирічних прогнозів. Але дуже стисло, експромтом, я все ж таки спробую це зробити…Скажімо, зараз Тимошенко почне боротися за прямі міждержавні угоди з Україною по газу. Росіяни з першого лютого радше за все поставлять ціну 260-280 доларів за тисячу кубометрів. Як це відбувалося ми вже бачили два-три роки тому. Нова ціна на газ призведе до того, що хімічні наші заводи стануть коштувати приблизно в 10 раз менше, ніж вони коштують зараз. Так само знизиться капіталізація й інших підприємств. Для західних інвесторів це добре. Для України, для її бюджету та для народу України – ні. Західні, а також російські і можливо наші інвестори прийдуть і почнуть скуповувати ці підприємства. При цьому потрібен буде досить тривалий час – від 2 до 5 років – для перебудови тих підприємств. І цей період не буде великим проривом, про якій говорила Юлія Тимошенко.

Запитання слухача: Я Галина з Києва. Чи кадровий офіцер КҐБ СРСР продовжує працювати навіть тоді, коли розпався Союз? і кому Ви нині підпорядковуєтеся? Бо ж Ва напевне відомий вислів про те, що вчорашніх”кеґебістів” не буває.

В.Сівкович: Це ваші фантазії… У 1991 році, коли розпався Радянський Союз, я працював за кордоном. І наступного ж дня написав рапорт про переїзд до України. Я звільнився, а по приїзді в Україну я не працював у Службі безпеці жодного дня. Пенсію я не отримую, тому що мені не вистачило буквально кілька років. .. То був важкий вибір – або ти звільняєшся з роботи і їдеш працювати в Україну, розуміючи, що там вряд чи будеш і надалі працювати, або ти залишаєшся і працюєш далі в системі, а на Україну приїздиш раз на рік у відпустку. В мене немає у Росії жодного родича, тому думати багато чого не було потрібно. Що стосується того кому я підпорядковуюсь, – я підпорядковуюсь лише Українській державі, народу України і собі особисто. Більш нікому.

Бі-Бі-Сі: Як Ви думаєте, який шлях пройшла за роки незалежності Служба безпеки України?

В.Сівкович: На жаль, не найгарніший. Служба безпеки до сьогоднішнього дня працює за законом 1992 року. Тим часом за ці роки відбулися значні зміни у державі, зміни пріорітетів у національній безпеці, а законодавство не помінялося. А спроби змінити ту службу зсередини, без змін законодавства, ні до чого хорошого не приводять. СБУ поступово перетворюється зі спецслужби на суміш спецслужби і пропагандистської контори.

Бі-Бі-Сі: Ви свого часу висували свою версію касетного скандалу, який заплямував Леоніда Кучму. Чи і зараз в Україні прослуховуються всі і вся?

В.Сівкович: Заплямований був не лише Леонід Кучма, заплямована була вся держава. Зараз прослуховування, можливо, менше.

Бі-Бі-Сі: Але і нещодавно були повідомлення про прослуховування розмов грузинського і українського президентів, Тимошенко і Ющенка. Хто це робить і навіщо?

В.Сівкович: Це не обов”язково українська спецслужба чи хтось із політиків. Ці записи комусь вигідні у той чи інший період. Можливо, хтось із політиків видав сам, можливо, якась інша спецслужба. Спецслужби можуть вести прослуховання, але, що погано, не в інтересах національної безпеки, а з точки зору політичних замовлень. Силові структури у нас, на жаль, не відділені від політики, і їхніми керівниками стають політичні діячі.

Бі-Бі-Сі: Маємо допис від слухача у Сполучених Штатах, Дмитра, який запитує, чому люди з Партії регіонів досі живуть з вірою у фальшиву історію Радянського Союзу?

В.Сівкович: Не можна звинувачувати всю партію, в якій – кілька десятків вчених-істориків.

Бі-Бі-Сі: Але ваша партія не підтримувала визнання голодомору геноцидом.

В.Сівкович: Правильно вона робила. Я сам збирав у школі музей голодомору, але називати його геноцидом – це може потягти за собою політичні, юридичні, фінансові наслідки. Я не можу назвати це геноцидом, тому що геноцид – це чітке юридичне поняття.

Бі-Бі-Сі: Слухач – Євген Сидюк з Донецька – як ви оцінюєте можливість розколу в Партії Регіонів, і чи і надалі будуть забирати у депутатів картки для голосування?

В.Сівкович: На сьогоднішній день питання про кризу чи розкол в Партії регіонів не стоїть. Навпаки іде зміцнення структури, і в опозиції – сильніший той, у кого краща дисципліна. А картки – на суботу здаються вдіплвідальним за це у групі, а потім у понедок їх роздають.

Бі-Бі-Сі: Були повідомлення, що картки у депутів від Партії регіонів забирали, щоб вони не проголосували не так, як треба.

В.Сівкович: Це те так, журналісти можуть говорити, що завгодно.

Бі-Бі-Сі: Слухач – Василь – з Києва просить пояснити, чи є опозиційний Кабінет міністрів зареєстрованою громадською організацією і чи можна зареєструвати його на своє ім”я?

В.Сівкович: Можлиао, так. Але це екпертна рада партії, яку не треба реєструвати і узаконювати.

Бі-Бі-Сі: Слухачка Марія пише – ваша партія захищає Ахметова, якому треба порадити витрачати мільйони на поліпшення екології в регіоні. Яка роль Ахметова – найбагатшої людини в Україні – у вашій партії? Кажуть, що він не часто ходить на засідання Ради. Що він робить ?

В.Сівкович: Я не відслідковую, що робить Ахметов. Якщо він такий багатий. як ви кажете, то йому є чим зайнятися. А чи ходить, чи не ходить він у Верховну Раду – це проблема його.

Бі-Бі-Сі: А чи не потрібна присутність депутата для голосування?

В.Сівкович: Для голосування бюлетенями, руками – там потрібна присутність. Але приймає рішення, чи приходити у Верховну Раду, кожний депутат сам і відповідальність несе сам.

Бі-Бі-Сі: Слухач Сергій з Києва запитує, чи маєте ви плани очолити силове відомство?

В.Сівкович: Це проблема, тому що потрібно робити реформу правоохоронних органів. У нас іде дублювання дуже багатьох правоохоронних органів. Питання не в тому, хто міністр, а в тому, що немає єдиного політичного центру, який би взяв на себе ініціативу реформування. На протязі 3 років такі спроби ні до чого не привели. А стати міністром одного бажання мало – призначає президент Ющенко.

Бі-Бі-Сі: Ви запропонували, зокрема, законопроекти проти насильства проти дітей, розбещення неповнолітніх. Як вони пов”язані з такими проблемами. як виявлення фабрик порнографічних фільмів в Україні, як діти опиняються на вулицях?

В.Сівкович: Питання насилтьства проти дітей треба вводити в рамки Кримінального кодексу. В Радянському Союзі ці проблеми якимось чином були впорядковані. А в Україні після розвалу СРСР це ставало все гірше і гірше, грошей не вистачало для фінансування. Законодавство в цьому напрямку не розвивалося.

Бі-Бі-Сі: Запитання від слухача на лінії – Андрій, Тернопіль: чому в Росії переховують людей. яких підозрюють в отруєнні президента, чи вірите ви в казочки, що можна диктофоном записати під диваном сімсот годин розмов президента, і який відсоток людей в нинішній владі колишніх працівників КДБ?

В.Сівкович: По-перше, наша генпрокуратура таких запитів щодо людей в Росії офіційно не надсилала. По-друге, там не сімсот. а значно більше годин, думаю, вони виводитлися ві записувалися стаціонарно, на ком”ютері.
Щодо агентів, то якщо сказати чесно – то повинні бути. Тому що в Радянському Союзі структура КДБ була досить сильна, агентури було багато, була тотальна сліжка, відсоток цих людей був досить великий, і, я думаю, що нікуди вони не подівалися. Але, можу заспокоїти, що КДБ Радянського Союзу вже не існує, і ці люди вже не являються агентами якихось спецслужб. Щодо того, чи є агенти якихось інших країн в сьогоднішньому уряді, я думаю, що також є, бо на те і існують спецслужби, щоб мати агентуру в країні, в якій зацікавлена та чи інша держава.

Бі-Бі-Сі: Чи це становить реальну безпеку національній безпеці України?

В.Сівкович: Якщо агентами є досить високі посадові особи, від яких залежить безпека держави, то, звичайно, це становить небезпеку.

Бі-Бі-Сі: Але чи є такі?

В.Сівкович: Є, але їх уже треба називати не агентами…

Опозиція в Україні не допустить звільнення людей за політичними мотивами.

Sunday, December 23rd, 2007

ЯнуковичЯнукович: Якщо політичні репресії продовжаться, ми організуємо акції протесту.

Опозиція в Україні не допустить звільнення людей за політичними мотивами і не лише контролюватиме владу, але й підказуватиме їй варіанти альтернативних рішень економічних питань

Про це лідер партії Віктор Янукович заявив в інтерв`ю телеканалу Росія.

“Ми бачимо, що вже розгортаються практично політичні люстрації. Сьогодні вже почали пропонувати звільняти просто рядових працівників міністерств, відомств, деяких адміністрацій в регіонах. Кажуть, ваша влада пішла, і ви повинні йти”, – підкреслив Янукович.

Він також зазначив, що якщо найближчим часом цей процес зупинити не вдасться, то опозиція організовуватиме акції протесту. “Ми організовуватимемо широкі акції протесту проти звільнення людей за політичними ознаками”, – заявив лідер Партії регіонів.

Також він нагадав, що опозиція має свої конституційні обов`язки. “І ми зобов`язані ефективно контролювати владу, і не тільки контролювати, але й врешті-решт, підказувати альтернативні рішення, які на наш погляд, є ефективнішими для тієї або іншої галузі, для економіки країни, для виконання соціальних програм”, – сказав Янукович.

Він вважає, що обов’язок опозиції – домагатися, щоб влада “ухвалювала ці рішення для посилення зростання економіки, поліпшення життя людей і підвищення авторитету України”. “Ми будемо створювати широкий опозиційний рух і опозиція буде не тільки в парламенті”, – підкреслив Янукович і додав, що все залежатиме від роботи влади.

“Якщо вона працюватиме ефективно, відповідно, наші дії будуть адекватними. Якщо ж влада працюватиме так, як вона вже продемонструвала своїми першими кроками, наша реакція буде гострою і рішучою”, – підсумував Янукович.
За матеріалами УНІАН.

Створення опозиційного “тіньового уряду”.

Friday, December 21st, 2007

Янукович“Тіньовий Кабмін” очолив В.Янукович.

Опозиційний уряд очолив лідер Партії регіонів Віктор Янукович. Про це журналістам повідомив народний депутат від ПР, керівник НБУ в опозиційному “тіньовому Кабміні” Сергій Льовочкін. В понеділок, 24 грудня, глава “тіньового Кабміну” Віктор Янукович заявить про створення опозиційного “тіньового уряду”.

С.Льовочкін пояснив, що опозиційний уряд контролюватиме дію влади і розроблятиме пропозиції щодо державної політики у всіх сферах. При цьому додав, що до складу “тіньового Кабміну” ввійшли професійні політики, проте залишилася значна кількість вакансій, які “досі не заповнені”.

Поки тільки члени Партії регіонів стали членами “тіньового Кабміну”, повідомив С.Льовочкін. При цьому він висловив переконання, що незабаром членами “тіньового Кабміну” стануть представники парламентських і непарламентських політичних сил. Засідання “тіньового Кабміну” проводитимуться регулярно і відкрито для ЗМІ.

Як повідомили в прес-службі “тіньового Кабміну”, “тіньові міністерства” вже отримали своїх керівників. Так, МНС очолить Нестор Шуфрич, Мінагрополітики – Віктор Слаута, Міносвіти – Дмитро Табачник, Мінекономіки – Ірина Акімова, Міноборони – Олександр Кузьмук, МВС – Микола Джига, Мінпаливенерго – Юрій Бойко, Мінтрансзв”язку – Володимир Козак, ДПА – Інна Богословська, НБУ – Сергій Льовочкін. Керівники СБУ і Державної митної служби поки не вибрані.

Варто відзначити, що раніше В.Янукович заявляв про те, що опозиція контролюватиме владу, діючи виключно в рамках закону. Все, що йтиме на користь Україні і народу, опозиція підтримуватиме і пропонуватиме альтернативні рішення, підкреслив екс-прем’єр. “У нас достатньо досвідчений склад фракції, фактично, у нас два склади уряду. Я думаю, що ми розподілимо обов’язки таким чином, що за кожним напрямом, за кожним міністерством і за кожною галуззю ми будемо моніторити ситуацію, і, звичайно, висловлювати свою позицію”, – відзначив В.Янукович, додавши, що опозиція фактично створює тіньовий Кабінет міністрів.

Про формування тіньового Кабміну повідомляв також депутат від ПР Юрій Мірошніченко. “Ця ідея не нова, вона витікає певною мірою із законопроекту про опозицію, який ми прийняли в першому читанні. У ньому тіньовому уряду приділяється достатньо багато уваги – і право на співдоповідь по бюджету, участь в роботі уряду, право виступу на засіданні, і так далі. Я не виключаю, що Партія регіонів використовуватиме цей інструмент політичної діяльності, з тим, що б сформувати програмну альтернативу, альтернативний курс”, – сказав він.

Відзначимо, що, згідно з угодою про створення демократичних сил у ВР (розділ 11), коаліція визнає право депфракцій, що не ввійшли до коаліції, на опозиційну діяльність і гарантує підтримку законопроекту “Про парламентську опозицію”. Законопроект, у свою чергу, передбачає широкі права парламентської опозиції, а саме – право на представництво в керівництві ВР, участь у здійсненні парламентського контролю, в бюджетному процесі, право на створення опозиційного уряду, інші права.

Нагадаємо, Президент України Віктор Ющенко заявив раніше про підтримку прав опозиційних сил. “Твердо гарантую дотримання всіх прав опозиції. У неї будуть всі можливості для повноцінної роботи і контролю за діями влади. Цей принцип непорушний”, – сказав він. Оприлюднення угоди про створення парламентської коаліції у Верховній Раді VI скликання між БЮТ і “НУ-НС” відбулося 17 жовтня ц.р.

«Партія регіонів переходить в опозицію. Ми прийняли це рішення і ми робимо на цьому наголос».

Tuesday, December 18th, 2007

ЯнуковичПартія регіонів офіційно перейшла в опозицію.

Фракція Партії регіонів прийняла офіційне рішення про перехід в опозицію.

Як передає кореспондент УНІАН, про це з трибуни Верховної Ради заявив її лідер Віктор ЯНУКОВИЧ.

В.ЯНУКОВИЧ зазначив, що фракція Партії регіонів буде підтримувати «здоровий глузд тут, у парламенті, і буде працювати конструктивно».

При цьому, за його словами, фракція ніколи не дозволить нікому йти шляхом популізму.

«Партія регіонів переходить в опозицію. Ми прийняли це рішення і ми робимо на цьому наголос», – сказав він. Така заява викликала аплодисменти з боку депутатів коаліції.

При цьому В.ЯНУКОВИЧ наголосив: «Дуже добре, що сьогодні є на кого покласти відповідальність, тому що країна у такому стані не могла працювати і жити».