Влада і політики. Політичні новини Львова, України та світу

Архів блогу/h2>

НАТО стурбоване висловлюваннями Путіна про ракети.

Thursday, February 14th, 2008

ПутінНАТО стурбоване висловлюваннями Путіна про ракети й Україну.

НАТО стурбована висловлюваннями президента РФ Володимира Путіна про можливість перенаціленння ракет на Україну у випадку появи на її території натівських військових баз, сказав на умовах анонімності чиновник штаб-квартири НАТО в Брюсселі.

“Нам дуже не подобається ця заява, вона неприйнятна для наших відносин (між Росією й НАТО)”, – сказало джерело.

У свою чергу, офіційний представник НАТО Джеймс Аппатурай заявив, що рішення про розширення альянсу приймають “винятково члени” НАТО, без оглядки на будь-кого.

При цьому він сказав, що розширення альянсу є сприятливим чинником для стабільності й безпеки в Європі.

Нагадаємо, 12 лютого у Москві на спільній з Президентом України президент РФ назвав вступ України в НАТО її внутрішньою справою, але закликав Київ подумати про наслідки.

Сьогодні ж, 14 лютого, під час прес-конференції російський президент заявив про можливість націлення російських ракет на Україну. Він гостро висловився щодо євроатлантичних устремлінь Києва, зокрема щодо листа керівництва Української держави генсеку НАТО, як заявив Путін «керівництво України взяло й підписало папірець на початок процесу приєднання. Це що демократія?».

У свою чергу заступник глави Секретаріату Віктора Ющенка підкреслив, що заява Путіна про можливе перенацілення ракет є неприємною для України й вимагає глибокого аналізу.

Нагадаємо, днями Президент України в Москві заявив про те, що Україна готова законодавчо закріпити нерозміщення військових баз НАТО на своїй території.

За матерiалами РІА Новости

Президенти Росії і України підписали план дій.

Tuesday, February 12th, 2008

Україна і РосіяУкраїна і Росія домовилися про кордони, флот, історію і космос.

Президент РФ Володимир Путін і Президент України Віктор Ющенко підписали спільний План дій Росії і України до 2009 року. Глави держав домовилися узгодити питання стосовно кордонів, Чорноморського флоту, історії і опанування космосу.

У рамковому документі визначено першочергові заходи, які мають бути здійснені в двосторонніх відносинах до 2009 року.

Зокрема, сторони планують:
в березні-квітні 2008 року провести перше засідання Спільної комісії з демаркації російсько-українського кордону.
до 2009року Україна і РФ завершити підготовку узгоджених текстів документів з розмежування Азовського і Чорного морів, а також продовжити переговори про розмежування Керченської протоки.
підготувати проекти двосторонніх угод про співпрацю в області судноплавства, рибальства, захисту морського середовища і екологічної безпеки в Азовському і Чорному морях, а також у Керченській протоці.
до 2009 року підписати Протокол про спільні проекти між Федеральним архівним агентством Російської Федерації та Державним комітетом архівів України.
розробити План основних заходів щодо підтримки вивчення української мови й літератури в Російській Федерації та російської мови й літератури в Україні.
підписати міжурядову Угоду про створення й статус Міжнародного центру астрономічних і медико-біологічних досліджень у Приельбруссі; здійснювати обмін інформацією в сфері технічного регулювання; активізувати співпрацю з питань стандартизації, підтвердження відповідності, державного контролю (нагляду) й акредитації; продовжити переговорний процес щодо проекту Угоди між урядом РФ і Кабінетом міністрів України про співпрацю в галузі взаємного визнання результатів робіт із оцінки відповідності
підготувати до підписання проект Угоди між Урядом РФ і Кабінетом міністрів України про заходи щодо охорони технологій у зв`язку із співпрацею в області дослідження і використання космічного простору в мирних цілях і у створенні й експлуатації ракетно-космічної і ракетної техніки;
- підготувати до підписання Протокол про внесення змін і доповнень до Угоди між Урядом Російської Федерації і Урядом України про співпрацю в області дослідження і використання космічного простору в мирних цілях від 27 серпня 1996 р. щодо інтелектуальної власності і конфіденційної інформації.
підготувати до підписання на користь відновлення серійного виробництва літаків сімейства Ан-124 міжурядову Угоду з врегулювання прав на результати інтелектуальної діяльності і міжурядову програму державної підтримки підприємств, що реалізовують проекти в області високих технологій.
врегулювати до кінця 2008 року проблеми ліцензійних угод і прав на результати інтелектуальної діяльності по інших спільних проектах у сфері авіабудування і двигунобудування з метою прискорення їх реалізації.

За матерiалами УНІАН

На нас чекає найцікавіший період російсько-українських відносин.

Sunday, December 23rd, 2007

Тимошенко, Путін, МедведєвБоєць і чиновники.

Епопея з обранням Юлії Тимошенко прем’єр-міністром України збіглася в часі з найважливішими політичними подіями в житті Росії – висуненням на посаду президента країни Дмитра Медведєва і пропозицією очолити уряд, зробленою претендентом на пост глави держави чинному президентові Володимиру Путіну.

Залишимо за дужками епопею з прем’єрством Тимошенко – важливі, врешті-решт, не результати голосувань, а претензії Юлії Володимирівни на політичне лідерство, які логічно можуть завершитися не лише посадою прем’єр-міністра, а й обранням президентом України. А по той бік кордону теж окреслилися можливі лідери – новий президент Дмитро Медведєв і можливий прем’єр-міністр і національний лідер Володимир Путін…

І ось тут ми можемо вступити в найцікавіший період російсько-українських відносин. До останнього часу – незважаючи на антипатію, що існує між Володимиром Путіним і Віктором Ющенком, та симпатію, що спостерігається між Володимиром Путіним і Віктором Януковичем, ми все ж таки спостерігали спілкування між схожими людьми. І Путін, і Ющенко, і Янукович – насамперед чиновники, які лише волею випадку перетворилися на публічних політиків. Чиновники, вирощені в тіні своїх «політичних тат», людей іншого покоління, не завжди ними сприйманих, але все ж таки шанованих.

Адже і Єльцин з Кучмою – ті самі політичні тата – теж були багато в чому схожі. Вони зробили пристойні кар’єри за радянської епохи, один дослужився до першого секретаря Московського міськкому партії і кандидата в члени політбюро, другий – до посади директора найбільшого оборонного підприємства. Обидва боролися за владу, вихоплюючи її з ослаблених рук попередників. Обидва – не наступники, а конкуренти. Обидва будували свої країни під себе, та так потужно, що вони пішли, а модель чиновницького управління й поведінки не змінилася! Чи варто дивуватися, що ці люди чудово один одного розуміли?

І ось з’являється Тимошенко. Прем’єр Тимошенко чи президент Тимошенко. Публічний, навіть мітинговий політик. Бізнесмен. Людина, що знає ціну «красному слівцю», уміє обіцяти й пояснювати, чому обіцянки не виконано. Справжній боєць і гіпнотизер. Про Юлію Володимирівну вже написано книжки – і товстенні. У неї є ревнителі, але й ворогів чимало. Вона особистість неординарна й непроста.

З іншого боку – акуратні люди. Перш за все чиновники. Функції з керування державою. Хто може сьогодні розповісти біографію Дмитра Медведєва? Не офіційну, з посадами, а справжню, з політичною діяльністю? Немає такої людини, тому що немає такої біографії. Та й біографія Володимира Путіна починається з моменту його висунення в наступники Бориса Єльцина. Володимиру Володимировичу потрібно було навчитися царювати, а не боротися. І вже через це – хто б не став партнером Юлії Тимошенко на російській політичній сцені – їй навряд чи вдасться збудувати довірчі відносини з колегою.

Скажуть – а вона жінка, зворушливо дивитиметься їм у вічі й вони розтануть. По-перше, вони не тануть. По-друге, кожен, хто хоч раз у житті бачив Людмилу Путіну або Світлану Медведєву, підтвердить – їм подобаються інші жінки, і кавалерійський натиск жінки-політика має викликати у таких чоловіків жах, що граничить з відразою. По-третє, Юлія Володимирівна вже не дівчинка, щоб когось там чарувати. Вона відчуватиме себе лідером і вимагатиме пошани. А вони звикли поважати чиновників. Мітингові політики їм не цікаві.

Саме тому помиляються ті, хто вважає, що у Юлії Тимошенко в Москві вийде краще, ніж у Віктора Ющенка. Його не сприймали не самого по собі, а виключно у зв’язку з методологією приходу до влади – ну і взагалі, обійшов схваленого «самим» кандидата, негарно. Її ж не сприйматимуть саме на особистісному рівні. Російських чиновників вона дратуватиме не менше, ніж сьогодні дратує українських. І ціна російських поступок – якщо вони ще будуть – визначатиметься саме рівнем цього роздратування…

Найголовніша і найскандальніша заява голови ЛОДА Петра Олійника.

Sunday, December 23rd, 2007

Петро ОлійникЛьвівський губернатор закохався в Путіна.

Енциклопедичні знання голови ЛОДА Петра Олійника завжди вражали своїм мультиплікаційним ефектом. На останньому засіданні колегії Львівської ОДА він одним махом довів правильність аж двох приказок: що язик – без кісток, а говорити – не мішки носити. Петро Михайлович вже вкотре наговорив стільки, що мимоволі виникають думки про його адекватність. А також про адекватність тієї влади, яку він представляє.

Найголовнішою і найскандальнішою заявою Олійника-геополітика стала заява про велику любов Володимира Путіна до української економіки: «На мою думку, для розвитку економіки Росії найбільше зробили Буш і Хусейн, розв’язавши війну, вони сприяли підняттю цін на газ.

Водночас найбільше для економіки України зробив Володимир Володимирович Путін, бо, піднявши ціну на газ, він примушує нас шукати альтернативні джерела палива та енергозбереження.» (Я сподіваюся, що це він так пожартував. Петросян майданний).

Але, як кажуть, в кожному жарті є частка жарту. Чутки про прихильність Олійника до прем’єра Януковича постійно швендяли львівськими ЗМІ. Але Януковича вже не має, потрібно ж тоді висловити свою шану і захоплення комусь іншому. Більшому. Путіну. Хто його знає, як складеться подальша доля України та самого Петра Олійника. Завжди потрібно мати запасний вихід.

Без жодних зупинок на осмислення сказаного, Петро Михайлович почав нести якусь лабуду з претензією на економічний (?) аналіз. І у цій сфері свого глобального мислення Петро Михайлович, як завжди, відзначився дивовижною ерудицією та глибиною думки:

Він став перераховувати економічні виклики, які гальмують роботу львівської економіки. Себе чомусь він до числа цих викликів не зарахував. А даремно.

Перший виклик – інфляційний. “Бо ріст цін «б’є» насамперед по бідних”.

Другий виклик – “так звана політизація-доларизація, бо сьогодні люди ходять за другою «пенсією» в банки”.

Тут вдамося до певних коментарів. Значення терміна «політизація-доляризація» відомо напевне тільки самому Олійнику. Цим терміном він також зробив суттєву заявку на 1 000 фунтів від Бі-Бі-Сі за відкриття такого мовного покруча.

Щодо реальних грошей, то Олійник ще перед Помаранчевою революцією вихвалявся, що закопав десяток мільйонів доларів на чорний день, Буратіно хренів. Щоправда, проценти там не ростуть, але Олійник ще той жук і він своє від бюджету відкусить у будь-якому випадку.

Варто хоча б згадати заяву міністра Тулуба про те, що перевезення львівського вугілля на збагачення в Донецьк є економічно доцільнішим, ніж збагачення його у Червонограді на фабриці відділеного від бізнесу губернатора Олійника.

Третій виклик за Петром Олійником – це ріст цін на енергоносії. «Враховуючи вибори в Росії, ціни на газ незабаром сягнуть 220-230 дол. США».

Четвертий виклик – зменшення експорту Львівщини. Олійник відверто і відважно заявив, що це сталося тільки «завдяки бездіяльності уряду Януковича».

Оп-ля. Пройшла любов – зів’яли помідори. На улюбленого Януковича, якого успішно погнали з крісла вже можна трохи погавкати. Можна спокійно і без наслідків в області чола. Стоп. Янукович – козел, який заважає експорту Львівщини. А губернатор тоді хто? Він що тут робить? Які його функції?

П’ятий виклик – це демографічна ситуація. «Цього року на Львівщині у перший клас пішло менше дітей, ніж на перший курс вузів».

Зрештою, останній виклик – це відсутність кваліфікованих працівників. «Ми маємо колосальний дефіцит робочих рук – середнього менеджменту.», – продовжує різати правду-матку губернатор

Сам губернатор у нас, як зрозуміло з контексту – на належному рівні. Тільки з демографічною ситуацією не зовсім справився, а щодо іншого – вилитий Клінтон. Суміш ковбоя Мальборо з Брюсом Віллісом.

Продовжуючи свої макроекономічні заїди по бездоріжжю, Петро Олійник заїхав навіть на філологічний факультет: «За словами Олійника, аби подолати ці виклики, економіка Львівщини повинна відштовхуватися від конкретних точок росту.»

Фраза «відштовхуватися від точок росту» і маємо ще один словесний прорив у різноманітній мультиплікантності вченого львівського губернатора.

Такі конкретні точки відштовхування Олійник бачить в «реалізації проектів до Євро-2012, в продовженні базових інвестиційних проектів транснаціональних компаній, як наприклад, «Леоні», «Хенкель, НПК «Галичина» тощо ( про Бродівський НПК за 2 млрд. доларів він вже напевне забув), в розвитку транспортної інфраструктури, реформі ЖКГ, переформатуванні інфраструктури села (наприклад, припинити з наступного року створювати нові сільські амбулаторії, а розвивати існуючі), в розвитку енергозберігаючих технологій та перехід на альтернативне паливо тощо». Бла-бла-бла.

Коротше кажучи – залишилося тільки почати і скінчити! А він що робив понад два роки? Бігав від виборів до відпустки і від відпустки до виборів.

І як вчив мудрий Штірліц, на закінчення своєї вченої промови, львівський губернатор закликав «Припинити хамство органів державного управління та дозвільних установ в частині розвитку малого і середнього бізнесу. Рекомендую червоним олівцем записати в календарі, що завжди правий малий і середній бізнесмен».

Олійник проти хамства, Рок проти наркотиків, Коні проти вівса, бджоли проти меду, Ющенко проти кума, депутати проти хабарів

P.S. Чому Колесников має орден, а Петро Олійник, Орел Майданний, ще досі без ордена? Що за феншуй? Куди дивиться Ющенко?

Російсько-білоруський вектор “слов’янського трикутника”.

Friday, December 21st, 2007

Путін & Лукашенко“Україна в “слов’янському трикутнику”.

Напередодні офіційного візиту президента Російської Федерації Володимира Путіна до Білорусі 13-14 грудня цього року активно обговорювались перспективи Союзу Росії й Білорусі та можливість призначення російського лідера президентом Союзу двох слов’янських держав.

З одного боку, це справа виключно двох держав, а з іншого боку, розвиток двосторонніх російсько-білоруських відносин безпосередньо стосується України.

Яким же чином залежить Україна від російсько-білоруського вектора “слов’янського трикутника” і які перспективи він має?

Зрозуміло, що “слов’янський трикутник” об’єднує Україну, Білорусь і Росію за численними параметрами: політичним, економічним, географічним, інформаційним, історичним, культурно-духовним тощо.

Саме “слов’янський трикутник” поставив крапку в розпаді Радянського Союзу в грудні 1991 року, коли була підписана Біловезька угода. З тієї домовленості трьох слов’янських країн і розпочався новий етап розвитку одної шостої частини суші та було створено Співдружність Незалежних Держав.

Одразу слід зазначити, що без Білорусі і України, яка так і не стала повноправним членом СНД, Співдружність може перетворитись із євразійського утворення на азійський союз, і навіть зовсім припинити своє існування.

На відміну від Білорусі, Україна, з самого початку свого незалежного існування, уникала глибоких інтеграційних процесів із колишніми соціалістичними республіками. Але, в той же час, наша держава дотримувалась політики активного співробітництва, переважно в економічній сфері.

Після приходу до влади Олександра Лукашенка в 1994 році Білорусь взяла курс на поглиблення інтеграційних процесів із Росією, що в той час відповідало настроям переважної більшості білорусів.

Такий курс привів до створення в 1997 році конфедеративного утворення Союзу Росії і Білорусі. Однак, до цього часу Білорусь і Росія так і не завершили заплановані інтеграційні процеси в жодній із сфер: не було створено конфедеративних органів влади, не введено єдину валюту, не створено спільні збройні сили, не інтегровано економіку.

Осінь 2007 року позначилась пожвавленням діяльності в рамках Союзу Росії і Білорусі. Результати розгляду союзного бюджету на 2008 рік показали його зростання в порівнянні з 2007 роком на 10% до 4 млрд. рублів.

У ході візиту Володимира Путіна до Білорусі були обговорені, як офіційно задекларовано, нагальні питання об’єднання двох країн в єдину державу.

В дійсності, їх скоріше можна назвати питаннями російсько-білоруських міждержавних відносин, оскільки зрушень в конкретному наповненні Союзу Росії і Білорусі не відмічено (детальніше див: Заявления для прессы и ответы на вопросы по итогам заседания Высшего Государственного Совета Союзного государства России и Белоруссии 14 декабря 2007 года).

Візит Путіна мав переважно політичний характер. Він проходив одночасно із самітом Європейського Союзу, на якому було підписано новий базовий договір. Російський акцент на Союзі Росії і Білорусі мало продемонструвати ЄС, що в Європі існують і інші наддержавні об’єднання. Росію, до того ж, насторожили білоруські кроки назустріч Європейському Союзу.

Адже, останнім часом президент Білорусі демонстрував лояльність по відношенню до ЄС, важливою віхою якої стала згода Лукашенка відкрити в Мінську представництво Європейської Комісії.

У світлі зміцнення внутрішніх позицій російської влади, низка конфліктів із Заходом примушує Росію йти на поступки Білорусі, щоб утримати її в якості політичного союзника.

Росія змушена уникати конфліктних питань в російсько-білоруських відносинах, особливо на фоні перемоги “помаранчевої коаліції” в Україні, щоб не випустити Білорусь із сфери свої уваги.

У цілому, питання Союзної держави є на сьогодні більше міфом, ніж конкретно окресленою прагматичною реальністю.

По-перше, тривале незалежне існування Росії і Білорусі згладило ті розриви економічних зв’язків, які існували на початку 90-х років.

Обидві держави навчились самостійно вирішувати власні проблеми. З кожним роком взаємозалежність двох країн якщо не стає меншою, то все більше набуває форми рівноправних стосунків незалежних держав.

По-друге, білоруський народ з кожним роком все менше прагне інтеграції з Росією.

За результатами соціологічного дослідження, проведеного білоруським Незалежним інститутом соціально-економічних і політичних досліджень, у вересні цього року за об’єднання Білорусі і Росії виступали 33,8% опитаних білорусів проти 46,4% рік тому, а проти такого об’єднання відповідно 47,4% проти 33,5%.

По-третє, білоруська еліта не бажає інтегруватися з Росією. Відомий білоруський політолог Андрій Ляхович відмічає, що бажання політично інтегруватися з Росією у білорусів немає ні на рівні правлячої еліти, ні на рівні суспільства.

Правляча еліта монопольно контролює білоруський ринок, і їм тут не потрібен ні Захід, ні росіяни. Він вказує, що білоруси підтримують тільки розвиток економічного співробітництва з Росією.

Україна не заявляла про плани приєднання до Союзу, але за подібний вступ висловлювались українські комуністи. Зокрема, народний депутат від фракції КПУ Олександр Ткаченко в грудні 1999 року заявив, що вступ України в Союз це “питання часу”.

Безумовно, вступ України до Союзу Росії і Білорусі зміцнив б це утворення і надав би більш конкретних і практичних обрисів, але це неможливо в жодному сенсі.

У трикутнику Росія-Україна-Білорусь кожна зі сторін має свої інтереси, свої погляди, які переважно не збігаються з поглядами і інтересами інших.

Росія в тристоронньому об’єднанні намагатиметься грати провідну роль і нав’язувати свої умови на правах “старшої сестри”. Такі сценарії вже були в нашій історії. Такий розвиток подій відмічався і в російсько-білоруських відносинах.

Президент Білорусі Олександр Лукашенко постійно наголошує на рівних правах двох країн в Союзній державі, підкреслюючи, що Білорусь не може стати ще одним суб’єктом Російської Федерації.

Україна ж і Білорусь мають багато спільного не тільки в історичному і культурно-духовному вимірах, але й у виборі свого майбутнього, включаючи й проблеми, які залишились з часів Радянського Союзу.

По-перше, Україна і Білорусь є європейськими державами і їх місце в європейській спільноті.

По-друге, нашим державам від СРСР залишився у спадок потужний промисловий комплекс, який наряду з великими економічними можливостями надав і прив’язаність до пострадянського ринку.

По-третє, дві держави об’єднані географічним розташуванням на перехресті шляхів із Сходу на Захід та із Півночі на Південь.

По-четверте, потужні транзитні можливості двох країн забезпечують поставки російських і центральноазіатських енергоносіїв до країн Європейського Союзу.

По-п’яте, Україна і Білорусь практично не мають своїх розвіданих запасів енергоресурсів, які б могли задовольняти внутрішні потреби.

Тільки в тісній співпраці, за рахунок приєднання Білорусі до започаткованого в Кракові Балто – Чорноморсько – Каспійського енергетичного діалогу та узгодженості енергетичних кроків, наші дві країни могли б перервати ланцюг енергетичних криз. Але ця спільність інтересів не є поштовхом до інтеграції, а передумовою для плідного обопільного співробітництва.

Росія приділяє таку велику увагу Білорусі ще й тому, що вона знаходиться на стадії підйому в світовому вимірі. Щоб стати дійсно світовим центром сили, Росії необхідно мати свою закріплену сферу впливу.

До її геополітичних апетитів входить і Україна. Вирішивши питання із посиленням впливу на нашу державу, Росія змогла б вирішити своє головне геополітичне завдання – відновлення Імперії.

Характер російського впливу на Білорусь і Україну зазнає змін, оскільки в політичному вимірі відбулися незворотні процеси.

Російське керівництво чудово розуміє, що політична складова російсько-українських стосунків вже безповоротно втрачена після президентських виборів в Україні 2004 року і остаточного зміцнення в свідомості українського народу ментального усвідомлення незалежної ідентичності.

Для пом’якшення цього Росія на даному етапі першочерговим завданням поставила зміцнення російсько-білоруського вектора. Для того, щоб отримати хоч якусь перемогу в російсько-українських відносинах, Росія повинна вигравати в російсько-білоруських відносинах.

Росія, в прагненні зміцнити свій вплив в рамках “слов’янського трикутника”, чітко усвідомила, що настав час використати економічно-енергетичний важіль. Енергетично залежна Білорусь за пом’якшення в поставках енергоносіїв з Росії ще йде на певні політичні поступки і виконує умови політичного контракту з Росією.

Але Росія прагне встановити економічний контроль в Білорусі, що натикається на міцний супротив білоруської еліти.

Білорусь не має наміру пустити Росію на внутрішній економічний ринок. На піку енергетичної російсько-білоруської кризи влітку цього року президент Білорусі Олександр Лукашенко вважав, що Росія хоче приватизувати не тільки окремі підприємства, але і всю Білорусь.

У Росії залишається єдиний козир і відносно Білорусі, і відносно України – поставки енергоносіїв. Україна платить більшу ціну за газ із Росії (179,5 доларів США за тисячу кубічних метрів газу на 2008 рік), але зберігає більшу незалежність в стосунках з Росією.

Білорусь за газ із Росії платить меншу ціну (очікується 119 доларів США за тисячу кубічних метрів газу на 2008 рік), але в обмін зобов’язалась продати Росії до 2010 року 50% акцій “Белтрансгаза” за 2,5 млрд. доларів США.

До того ж, минулого тижня Путін привіз Білорусі фінансову допомогу у вигляді кредиту на 1,5 млрд. доларів, які вона й змушена буде виплачувати Росії в обмін на збільшені в ціні енергоносії. Такі заходи тільки підвищать економічну залежність Білорусі від Росії.

Російський енергетичний тиск має й позитивні наслідки для України і Білорусі. Обидві держави вийшли із стану ейфорії і спокійного споживання російських енергоносіїв за низькими цінами.

Енергетичні кризи примусили їх взятись за розв’язання двох проблем: диверсифікація джерел поставки енергоносіїв та адаптація національних економік до світових цін на енергоносії.

Білорусь намагається вирішити перше питання самотужки, що сприяє зміцненню російського економічного тиску і потребі іти на поступки. Україна йде іншим шляхом, співпрацюючи із країнами з однаковими енергетичними проблемами в рамках енергетичного діалогу, двері до якого відкриті для будь-яких сторін.

Таким чином, Росія в найближчий час вживатиме заходів для запобігання послабленню російсько-білоруських відносин і намагатиметься економічно прив’язати Білорусь.

Посилення російсько-білоруського вектора “слов’янського трикутника” може призвести до послаблення рівноваги в ньому і зашкодити двостороннім відносинам кожної зі сторін.

У рамках “слов’янського трикутника” мова ні про політичну, ні про економічну інтеграцію йти не може. Україна, Росія і Білорусь можуть активно і взаємовигідно розвиватись тільки за рахунок рівноправного співробітництва в усьому спектрі міждержавних стосунків.

«Особистість року» – 2007.

Thursday, December 20th, 2007

Рейтинги по-українськи:Рейтинги по-українськи: Юлія Тимошенко – «Особистість року», а Віктор Ющенко – найвпливовіший українець.

Наприкінці року солідні видання беруться визначати героїв та антигероїв. Так за версією журналу «Time» людиною року став російський президент Владімір Путін. Це не винагорода, підкреслювали видавці, а констатація факту, що довкола цієї людини відбувалося найбільше значущих подій. Мабуть, те саме можуть сказати і автори щорічного проекту «Особистість року» українського тижневика «Кореспондент». Їхній герой (точніше героїня) – Юлія Тимошенко.

«Будь-які результати голосування сприйму мужньо. І шлях наша команда продовжить так, як вона мусить його проходити. І рано чи пізно ви звітуєте, уся банда звітує перед Україною за те що вона зробила з її сьогоденням і майбутнім», – заявила Юлія Тимошенко в вівторок у Верховній Раді перед голосування за її кандидатуру на посаду Прем’єр-міністра.

За силу і нелюдську наполегливість на шляху до мети цю жінку (вже вдруге Прем’єр-міністра України) журнал «Кореспондент» назвав Особистістю-2007. І також вдруге. 2005-го Юлія Тимошенко вже була «особистістю року». Мотивація, щоправда, була іншою: «За нестримне зростання популярності».

Те що це звання – не винагорода, а констатація об’єктивного, свідчить приклад минулого року. 2006-го титул «Особистості» віддали Олександрові Морозу – за гучний вчинок, що дозволив створити коаліцію регіоналів, комуністів та соціалістів. 2004-го фаворитом був Віктор Ющенко… А 2002-го – Леонід Кучма.

Балога і Суркіс проти Тимошенко.
Про того, хто цьогоріч був головним суперником Юлії Тимошенко за титул «Особистість року» розповіла Анна Мороз, заступник головного редактор журналу «Кореспондент».

Анна Мороз: «Ми дуже вагалися, адже до останнього не було відомо, чи стане Юлія Тимошенко прем’єр-міністром. Іще ми розглядали дві кандидатури. Це Віктор Балога, глава президентського Секретаріату, і Григорій Суркіс, людина, яка цього року добилася того, щоб Україна разом із Польщею приймала у себе Євро-2012. Щодо Балоги, ви мабуть розумієте, що це «сірий кардинал» Віктора Ющенка. І якби Юлія Тимошенко не перемогла у прем’єрських перегонах, то це б певною мірою була б перемога Віктора Балоги».

Крім «Особистості року», журнал «Кореспондент» також спеціально відзначив людей, які вирізнилися в 2007 році в Україні і за кордоном, – 10 у розділі Україна та 10 у розділі Світ. Серед українських номінацій – «Відкриття року», «Комбінатор року» і «Пестунчик долі року».

«Постійно намагався певним чином відсторонитися від політичних подій і від політики як такої, тому що не вважаю її своєю справою. Але така сьогодні державна конструкція, що без участі у тій чи іншій політичній кампанії чи політичній силі, неможливо впливати на процеси», – заявляв цього року в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода переможець номінації «Відкриття року», тоді ще неспікер парламенту Арсеній Яценюк. Його журнал відзначив за те, що він став в політичній ієрархії країни на один щабель із таким важковаговиком, як Юлія Тимошенко.

«Комбінатором року» журнал «Кореспондент» назвав главу президентського секретаріату Віктора Балогу за неймовірний кар’єрний злет упродовж одного року – від маловідомого широкій публіці губернатора Закарпатської області до одного із найбільших центрів впливу в країні. Редакція також відзначає його внесок в посилення позицій Президента і його опір на шляху створення другої помаранчевої коаліції.

«Пестунчик долі» – Володимир Литвин, який завдяки випадку знов став жаданим партнером для найбільших політичних гравців.

«Фокус-покус»: Ющенко переміг Тимошенко за впливовістю.
А от інший український тижневик «Фокус», фактично, опонує «Кореспондентові». У його списку 200 найвпливовіших українців за 2007 рік, який теж оприлюднили сьогодні, Юлія Тимошенко… переможена. Вона поступилася Вікторові Ющенку. За ними у першій десятці йдуть Рінат Ахметов, Віктор Янукович, Віктор Балога, Ігор Коломойський, Віктор Пінчук, Арсеній Яценюк, Юрій Луценко і Володимир Литвин.

Цікаво, що з версіями обох журналів погоджується політичний експерт Сергій Таран: «Вочевидь, що за цей рік Юлія Тимошенко досягла основної своєї мети. Завдяки її політичній силі ми не тільки отримали дострокові вибори, а і змінили формат урядової коаліції. Тому поза сумнівами така воля до перемоги заслуговує на звання «Особистість року». Однак, якщо подивитись, хто приймав фактичні рішення у тих всіх питаннях, то ми побачимо, що це не Юлія Тимошенко робила, а Президент України. Бо саме він ставив підпис під указом про розпуск парламенту. Саме Президент витримував шквал критики з боку Партії регіонів щодо цих своїх дій. І саме Президент України подавав кандидатуру Юлії Тимошенко двічі на посаду Прем’єр-міністра».

Тимошенко обрали, а Путін сам себе призначив…

Thursday, December 20th, 2007

 Після Гітлера і Сталіна – Путін. Юлія Тимошенко – не Владімір Путін. (Огляд європейсько преси)

Європейська преса продовжує публікувати матеріали, які стосуються можливого розвитку подій в Косові. Низка європейських газет обговорює рішення американського часопису «Тайм» оголосити людиною року російського лідера Владіміра Путіна. А деякі інші впливові європейські видання протиставляють Путіну українського прем’єра Юлію Тимошенко.

Італійська «Корріере Делла Серра» публікує виклад розмови з американським експертом із Техаського університету Аланом Куперманом, який стверджує, що американські військові вивчають можливий варіант початку конфлікту в Косові і, вірогідніше за все, як вважає Куперман, військові дії розпочнуться в Мітровіце, сербській частині Косова, де сербські націоналісти вже зараз готові до активного патрулювання названого міста. У північні частині міста Мітровіце і прилеглих районах проживає до 80 тисяч сербів. Вони вже нині проводять тисячні мітинги і демонстрації проти відокремлення Косова від Сербії, пише «Корріере Дела Серра».

Авторитарний Путін – «Людина року».
Чимало європейських газет пишуть про фатальність вибору американського журналу «Тайм», який наважився назвати людиною року російського авторитарного лідера Владіміра Путіна. Італійська «Ла Републіка» іронізує, що для «Тайм» головною причиною обрання саме Путіна стало те, що він ніби-то «повернув порядок ціною свободи». Ця ж газета нагадує, що «Тайм» обрав у 1938 році людиною року Адольфа Гітлера, а поті двічі – у 1939 і 1942 роках – Йосипа Сталіна. Німецький часопис «Шпіґель» називає вибір Путіна журналом «Тайм» «фантомом року». А вже згадана італійська газета, «Коррієра Делла Серра», характеризує цей крок американського журналу, як «аморальний» і додає, мовляв «подивіться на обкладинку журналу «Тайм», загляньте в очі холодній рибі року – це смерть дивиться на вас. Вона оглядає вас зі свого трону з голови до ніг. Читайте журнал «Тайм», з вами розмовляє тупість».

Тимошенко обрали, а Путін сам себе призначив…
А впливовий лондонський часопис «Економіст» вважає, що «разючим контрастом» з Путіним є новий український прем’єр. Часопис пише, що «наступного дня після того, як Владмір Путін призначив сам себе на посаду прем’єр-міністра Росії, у Києві Верховна Рада внаслідок вільного голосування обрала главою уряду Юлію Тимошенко. Це відкидає оману про ніби-то нездатність пострадянських слов’янських країн до демократії», наголошує лондонський журнал. Якщо «українська демократична коаліція втримається при владі довший час, вона стане позитивним прикладом для всіх колишніх радянських республік і не дасть Росії приводу для зловтіхи», наголошує «Економіст».

Лист Президента Російської Федерації Володимира Путіна українському Президентові Віктору Ющенку.

Wednesday, December 19th, 2007

Що означає відкрите послання Путіна Президентові України?

Вчора прес-служба Кремля оприлюднила листа Президента Російської Федерації Володимира Путіна українському Президентові Віктору Ющенку. Нагадаємо, що Віктор Ющенко в листопаді надіслав Путіну лист, в якому наголошував на утрудненнях, що виникли останнім часом у єдиної в Росії Бібліотеки української літератури, і закликав Путіна втрутитися в цю ситуацію. У посланні-відповіді голові української держави щодо діяльності в Москві Бібліотеки української літератури Путін зауважив, що взаємодія двох країн в гуманітарній області є важливою складовою стратегічного партнерства. Але «водночас саме на цьому напрямку у нас, на жаль, останнім часом виникли істотні розбіжності. Причому «ініціатива» походить не з Москви. Йдеться, перш за все, про своєрідне трактування українською стороною подій нашої спільної історії, героїзацію військових злочинців, що співробітничали з нацистами, розв`язану у ряді регіонів України «війну» з історичними пам`ятками і похованнями радянських воїнів-визволителів, посилення дискримінації російської мови, діяльність, спрямовану на розкол Української православної церкви. Ці недружні кроки вже захмарюють атмосферу відносин між нашими державами. Більш того, вони можуть завдати серйозної шкоди двосторонній співпраці на різних напрямах».Російські ЗМІ діагностували це послання так: Путін відчитав Ющенка. Що означає цей лист для українського Президента та наших двосторонніх відносин? Навіщо знадобився епістолярний жанр для спілкування двох президентів? І чи випадково, що воно було оприлюднене в день обрання прем`єр-міністра України? Це питання ми поставили експертам.

Валерій Чалий, Центр Разумкова:
ЗАЯВИ ПУТІНА НЕ ВІДПОВІДАЮТЬ ДІЙСНОСТІ

Згаданому обміну листами президентів передувала заява російського МЗС на цю ж тему і відповідь нашого МЗС. І те, що це питання піднялося на рівень Президента Росії, як і те, що воно переведене в епістолярний жанр, свідчить про те, що лист призначений для внутрішнього вживання в Росії і в Україні. Адже практика, коли деяким міждержавним проблемам надають якесь політичне забарвлення, трапляється вкрай рідко. І не прийнято, не дочекавшись офіційної відповіді, публікувати через ЗМІ своє послання від одного президента до іншого.

Але питання досить серйозно. Ви пам`ятаєте, що наш МЗС на першу аналогічну заяву російського зовнішньополітичного відомства відповів в іронічному тоні, зазначивши, що адекватну відповідь дасть спочатку громадськість, а потім вже офіційна влада. Така реакція – нерозуміння проблем у Росії. І ця позиція є справді небезпечною для двосторонніх відносин.

Які б аргументи не наводилися, але саме це послання Путіна підштовхне до загострення весь комплекс гуманітарних питань між Росією і Україною. Більше того, мені здається, що радикальні групи і в Росії, і в Україні отримали підстави до різких висловів, у тому числі і про відродження імперських амбіцій Росії. Це дуже небезпечно.

Багато що з того, що було підготовлене Президентові Росії і наводилося в аргументації листа, не має достатньої фактологічної бази. А окремі питання взагалі є внутрішніми питаннями України, і сама згадка їх свідчить про те, що емоції, пов`язані з віддаленням України, починають впливати на двосторонню співпрацю.

Свого часу Борис Єльцин виявив занепокоєння забезпеченням прав російськомовних театрів, бібліотек, ЗМІ. Це не виносилося на обговорення громадськості, не публікувалося в пресі, але українська влада підготувала довідки, обгрунтування, пояснення. Пам`ятаю, що я сам готував довідку, в якій стояли нулі напроти кількості українських театрів, українських бібліотек, українських шкіл в Росії. Коли цю довідку порівняно з ситуацією в Україні побачив Єльцин, він одразу віддав розпорядження припинити педалювати це питання.

Заяви про те, що в Україні посилюються русофобські настрої, не витримують ніякої критики. Дані досліджень, зокрема Центру Разумкова, свідчать, що це не відповідає дійсності. Росія вважається пріоритетним напрямом у зовнішній політиці України, а внутрішнім питанням забезпечення прав росіян в Україні, приділяється велика увага.

Якщо ідеєю листа було – дати певні сигнали офіційним представникам України (а за дивним збігом обставин цього дня формувався уряд), то я думаю, що це слід було зробити іншим шляхом. Наприклад, дати згоду на проведення міждержавної комісії Ющенко–Путін і задіяти при цьому відповідний підкомітет з державної співпраці. Зрозуміло, що Росія приділятиме наступного року найпильнішу увагу саме сфері культури, гуманітарній сфері. Але мені здається, що іноді за цим стоїть бажання відвернути увагу від проблем, які справді існують у важливих напрямах двосторонньої співпраці, економіці, енергетиці, питаннях безпеки. І це було б неправильно для стратегічного партнерства України й Росії.

Ми в Україні свої висновки зробимо.

Володимир Фесенко, політолог:
ПУТІН НАГАДАВ ПРО СЕБЕ І ПРО СВОЮ МІСІЮ ЗАХИСТУ РОСІЙСЬКОМОВНОГО НАСЕЛЕННЯ НА ВСЬОМУ СВІТОВОМУ ПРОСТОРІ

Думаю, такий обмін листами – це наслідок відсутності особистих контактів. Тому виникле тяжіння до епістолярного жанру. Думаю, що самий час і Віктору Андрійовичеві відповісти письмово. Крім того, я вважаю, що у Володимира Володимировича з огляду на те, що починаються президентські вибори, в яких він не бере участі, виникла нагальна потреба якимось чином нагадати про себе і росіянам, і українцям. І нагадати не тільки у зв`язку з виборами, а й у зв`язку з тим, що він все-таки поки що Президент Росії і прагне захищати інтереси росіян не тільки в Росії, а й за її межами.

А щодо тональності заяви, я думаю, що тут здійснюється банальна гра на розвиток теми «патріотизму» і теми «дискримінації» російськомовного населення України.

Я б не вбачав нічого особливого в тому, що лист був оприлюднений у день обрання Юлії Тимошенко прем`єром. Такі листи не готуються за одну годину, в Росії політика вже достатньо давно здійснюється в обов`язковому піар-оформленні. Причому, піар-оформленню надають дуже великого значення, це наперед підготовлені інформаційні операції. Тому навряд чи можна говорити, що подія пов`язана з обранням прем`єра. Скоріше, це випадковий збіг, тим більше що об`єкт звернення – Президент України, а не новий прем`єр.

Попередні листи російського МЗС на цю саму тему, оприлюднені раніше, були, свого роду, інформаційним розігрівом, а немовби головною подією мав стати саме лист Путіна. На жаль, настрої, критичні до українців, все ще сильні.

На Україні періодично відпрацьовують тему російського патріотизму. Отже йдеться про якусь інформаційну кампанію, яка має підігріти патріотичні настрої, нагадати, з одного боку, про велику місію захисту російськомовного населення на всьому світовому простору і, з іншого – про самого Путіна.

Анатолій Зленко, екс-міністр закордонних справ:
СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ПЕВНА УПЕРЕДЖЕНІСТЬ З БОКУ РОСІЇ В ТРАКТУВАННІ НАШОЇ ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ

Такі заяви виникають через те, що немає достатнього політичного контакту між лідерами держав. Ми, мабуть, недостатньо переконливо проводимо нашу політику в окремих гуманітарних питаннях. Напевно, недостатньо переконливі в питаннях історичної пам`яті, в питаннях шанування тих історичних подій, які мали трагічні наслідки для України.

І, звичайно, є певна упередженість з боку Росії в трактуванні нашої внутрішньої політичної ситуації і взагалі політики України.

Посередників на газовому ринку між Україною та Росією бути не повинно.

Tuesday, December 18th, 2007

Посередники газуТимошенко сподівається на порозуміння з Путіним.

Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко сподівається знайти взаєморозуміння із президентом Росії Володимиром Путіним, який висловив готовність очолити російський уряд. Вона заявляє про незмінність своєї позиції, що посередників на газовому ринку між Україною та Росією бути не повинно.

“Я думаю, ми знайдемо спільну мову”, – сказала вона журналістам, передає “Інтерфакс-Україна”. Ю.Тимошенко відмовилася коментувати можливе обрання президентом Росії Дмитра Медведєва, відзначивши, що “не знає цю людину”.

Крім того, прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко заявляє про незмінність своєї позиції, що посередників на газовому ринку між Україною та Росією бути не повинно. “Є НАК “Нафтогаз України”, який ми повернемо до нормального фінансового стану. Ми зупинимо всі процеси банкрутства й всі процеси руйнування в НАК “Нафтогаз України”, – заявила вона на прес-конференції. “З іншого боку є РАО “Газпром”, і є два уряди – Російської Федерації та України. Посередники в цій справі нікому не потрібні. І думаю, у такому ключі ми будемо вести переговори із РФ”, – наголосила вона.

Ю.Тимошенко запевнила, що Україна буде бездоганно виконувати свої зобов’язання щодо транзиту газу в європейські країни.

За її словами, уряд має намір “детально розібратися в газових питаннях”. “Буде вивчено всі угоди, які поки залишалися таємницею. Їх не оприлюднювали, їх не подавали в парламент для вивчення”, – відзначила прем’єр.

Поради Путіна Лукашенку.

Friday, December 14th, 2007

Президент Росії Путін і президент Білорусі Лукашенко 14 грудня перед початком засідання Вищої Держради Союзної держави відвідали новий офіс «Банку ВТБ» в Мінську.

Два президенти приїхали в нову будівлю банку на вулиці Клари Цеткін в одному автомобілі. Їх вже чекав президент ВТБ Андрій Костін, що організував Путіну і Лукашенку екскурсію по офісу. Попутно Костін повідомив, що під час недавнього первинного розміщення акцій на фондовому ринку Банк зібрав більше 8 млрд. доларів. За його словами, це найбільший об’єм у світі з усіх IPO цього року. Костін відзначив, що в результаті цього кроку частка міноритаріїв, у тому числі приватних акціонерів, зросла до 22,5%.

Тут Путін, звертаючись до Лукашенка, сказав: «Білорусь може купити трошки», – передає «Newsru.com».

«Капіталізація за підсумками IPO склала 35,5 млрд. доларів», – повідомив Костін. Він відзначив, що банк працює в 17 країнах світу, головним чином у СНД. Група ВТБ недавно купила білоруський «Славнафтобанк», який був перейменований у «ВТБ-Білорусі».

Володимир Путін відзначив, що поки вони їхали в банк, Олександр Лукашенко признався йому в зацікавленості білоруської сторони в прибутку не просто банку, але і клієнтів, які могли б вкладати в економіку. «Звичайно, ми працюватимемо на стику», – запевнив Костін.

Загальний об’єм фінансування групою ВТБ-банків, компаній і держорганів Білорусі перевищує 1 млрд. доларів, – відзначив співрозмовник агентства. «Указом президента Білорусі Олександра Лукашенка, «Банк ВТБ» призначений організатором випуску і розміщення на території Росії держоблігацій Білорусі.